Старий

-... Я... Я не могу поворухнутись, мені боляче, все тіло ніби горіло у ватрі. Ліва рука покрилась чорною шкірою... Вона горить, болить...- в агонії кричить Річард.

-Ти... слабкий... Вважай, що ти будеш так вічно горіти якщо не приймеш мене. Прийми мене!- каже голос всередині Річарда.

-А-а-а-а... Моя рука!- прокинувшись кричить Річард,- Фух, це був лише сон, але він настільки реалістичний... Я думав, що моя рука дійсно горить, але схоже, що все гаразд. І цей голос, таке враження ніби це був другий я. Треба умитись.

Річард прокинувся в холодному поту, та зі страхом в очах. Йому було дуже страшно, бо якщо таке буде в реальності, то пережити буде складно. Цей голос вже з'явивлявся раніше, однак тут він був більш переконливий та грубий. Річард починає боятись самого себе із-за таких випадків. Він глянув на свою руку, однак ніякої чорної шкіри там не було. На правій руці була печатка, про яку він досі не має гатки. Та йому страшно питати у вчителів, що це може бути. Після смерті батька він пообіцяв собі, що буде більш самостійним та сильнішим. В нього зараз лише два виходи: піти до того чоловіка, чи довіритись своїм вчителям та розказати їм про печатку та голос. Ці думки не покидали його ще дуже довго, а це катування сильніше ніж опіки. Коли ти не можеш вирішити, але тобі необхідно це зробити. Річард зайшов до вбиральні та добряче умився, бо хотів прибрати зайві думки, однак ніяк.

-Якого хріна?- каже про себе Сейкі коли почув крик Річарда,- цей придурок знову щось утнув? Я не здивуюсь, якщо його зараз добряче покарають.- Сейкі хоч і абстрагувався від світу, але всередині нього сидить маленький хлопчик який потребує уваги. Для нього було завжди головним мати силу, та дізнатись правду про батьків, та чому його брати нічого йому не кажуть. Його ілюзорна магія хоч і має неймовірну силу, однак перемагати тільки за рахунок очей не дуже гарна ідея. Вогонь це його другая по силі його магія. Він декілька раз практикувався разом з братами, однак він ніколи не міг перемогти. Навіть якщо він зміг влучити магією ілюзії в брата, то їх магія набагато сильніша, і в ілюзію попадається сам Сейкі. Він завжди злився, але це і давало йому мотивації ставати сильнішим. 

-Га? Я хвилююсь за нього, може відвідати його?- Тихенько каже Хару,- я все таки сходжу перевірю.- Хару, дуже мила дівчинка, та завжди переживала за інших, а особливо за Річарда. Навіть не тому, що він заступився за неї, а тому що завжди був попереду всіх. Він мріяв стати Гарісаном і завжди піднімався коли падав. Саме це і сподобалось Хару в Річарді. 

Річард який умивався почув стук в двері. Він відкрив їх та побачив Хару, яка затинаючись спробувала спитати що з ним сталось.Її серце билось немов скажене, а руки тремтіли від очікування. Хлопець, який ніяк не розумє симпатії Хару. Йому зараз геть не до цього, плюс йому подобається інша дівчинка з паралельного класу. Її звати Тамі Аано. Врода цієї дівчини зачарувала Річарда, особливо її очі. Вона не мала ілюзорної магії, не мала інтерно та особливо сильної магії природи. Хіба що, вона має геніальне відчуття вітру та швидкості. Тамі неймовірно швидка, а магію вітру вона використувує як пришвидшення. Викорститовуючи швидкість, вона здатна наносити численні удари сопернику. Єдиний вихід зупинити її- магія дерева чи води. Схопити чи зв'язати її, але треба  ще зловити. Темноволоса, низенька та порожнім поглядом. Саме це і сподобалось Річарду в Тамі, і він мріє побачити її знову. 

Зараз в академії все проходить спокійно, всі навчаються та жодних надзвичайних ситуацій. Та в один день до школи заходить дивний хлопець. Високий, в дивній круглій шапці, з довим до плечей чорним волоссям. В красивому чорному пальто, він сів за парту. Сидів він в класі де навчається Річард, і своєю появою він дуже здивував інших учнів. На той момент команда не повернулась, а тому ця новина до них дійде в останню чергу. Кая, яка запідозрила щось неладне, підійшла до нього першою.

-Я тебе раніше тут не бачила, хто ти?- питає з недовірою Кая.

-Де Сейкі Урікахі?- холодним голосом питає він.

-Га? Не відповідай питанням на питання! Хто ти такий?- Кая дістала меч та вже приготувалась до найгіршого.

-Значить його тут нема. Що ж, тоді я піду.- він мовчки встав та пішов до дверей. Кая, яка не була вражена від його манер, побігла до нього та хотіла вдарити його ручкою меча, але варто було їй зловити його погляд, як та зомліла.

Весь клас був переляканий та в паніці почали гукати вчителів. Ті, які не розуміли, про що кажуть учні, доклали все Ітеро Урікахі. Той, звісно занепокоївся за молодшого, але докласти Гарісану він не захотів. Він вирішив все вирішити самостійно. Ітеро прослідкував за цим дивним хлопцем, аж поки той не вийшов з міста. Та межами він і підійшов до нього. Очей Ітеро не бачив, а тому накласти ілюзорну магію він не зміг, але на поготові тримав пару кинжалів. Вони стояли мовчки пару хвилин як заговорив першим Ітеро:

-Навіщо тебе Сейкі? Що тобі потрібно від нього?

-А ти напевно його старший брат Ітеро... Як цікаво... Але мені потрібне більш молодий воїн.

-Ти не відповів!

-Я не люблю відповідати на питання, це те що викриває нас найбільше. Даючи коротку відповідь нічого не зайвого не скажеш, однак розгорнута відповідь, на то вона і розгорнута, щоб надати більше інформації.- пояснює незнайомець.

-Тоді я задам питання по-іншому. Ти хочеш викрасти Сейкі?

-Так.- а після його слів настала мертва тиша на пару хвилин.- Та тобі не варто було цього знати... Магія Бога, священий обман!- Після цього Ітеро впав та зомлів, однак йому досі здавалось, що він стоїть навпроти того дивного хлопця. Земля під його ногами почала просто зникати, світ перетворився на щось чорне, а тіло заніміло.

Сейкі, РІчард та Хару повертаються додому з завдання. В гарному настрої вони пройшли чималу відстань за короткий проміжок часу. Та Річад не був би собою, якби не захотів зайти в мальний ресторанчик, який знаходится в одному із сіл. Всередині було затишно, немов у рідній хаті. Річард підійшов до вітрини та побачив дуже красиві тортики з вишнею. Для нього це був подарунок долі, адже тортики це його слабкість. Сейкі нічого не взяв, а лише сидів та чекав поки ненажера доїсть. Хару, з-під лоба дивилась на солодощі, але при Річарді не хотіла їх їсти. Наминаючи торт, рудоволосий забув за всі негоди які відбулись за останні часи. Навпроти сидів якийсь старигань в довгому червоному костюмі разом з палицею. Він спостергіав за Річардом, а потім тихенько про себе сказав: "знайшов!"