Похід через ліс

"Якби я не хотів дізнатись правду про батьків, та чи дійсно організація Гріх все ще існує, але цей похід мені гірше не зробить. Добре, що цей дурник нічого не підозрює."- думає Сейкі повільно рухаючись прямо до входу в ліс. Погода була прекрасна, але вдалині були темні хмари, які прямо і казали, що скоро почнеться справжній шторм. Річард підстрибував від щастя, навіть забувши про трагедію з батьком та те, що сталось в лісі. також він дуже пишався тим, що це було завдання тільки для нього , Сейкі та Хару, в той час, як інші вчились далі. Їхня дорога проходила через ліс, річку, мертве поле, і вже потім сусіднє місто Демір. Так як в різних містах різні традиції, а також можуть бути різні мутації магії, то це буде гарним уроком для цих трьох. Щоправда, Річард, навряд чи буде дивитись та вивчати чужу культуру, йому це просто не цікаво. Зрозуміти його можна, але якщо вже випала така можливість, то треба користуватися. В місті Домір дуже гарно розвинута торгівля, так як в їхньому регіоні неймовірно багато родючих земель та корисних копалин. Армія в них теж є, але в порівнянні з іншими містами, вона не дуже могутня. Також в це містотмає одну особливість- положення міста. Так вийшло, що з одного боку море, з другого гори, з третього глибокий каньйон, і тільки з одного боку поле. Першовідкривачі віддали перевагу захисту та більш мирному стилю життя. За весь час, вони вступал в війну один раз, коли на них напали відступники з різних міст, але цю атаку було відбито. 

Річард взяв з собою рюкзак, в який поклав в основному їжу та напої, а підручники йому здались зайвими, тільки місце займають. Чомусь він сприймав це завдання як відпочинок та щось серйозне одночасно, хоча насправді це дуже серйозно. Сейкі який навіть слова не впустив, просто йшов та думав про своє. Він дуже хотів отримати більше сили та здібностей, бо окрім бажання дізнатись правду про батьків, він також мріє створити організацію, яка буде слідкувати за порядком в місті. Так звані секретні підрозділи які не мають залежати від Гарісана. Йому дуже не подобається, що в містах часто стають різні теракти, і хтось має вирішувати та боротись з цим, адже армія міста не завжди з цим справляється. Дивно, чи не так? Армія забов'язана вирішувати це питання, але далеко не з усім вона може впоратись. Та чому він так бажає цього? Раніше, коли він був геть дитиною, він не тільки втратив батьків, але і одну вірну подругу. Її звали Рем. Темноволоса та з милою посмішкою, завжди допомагала усім та бажала усім добра, але в один вечір... Сейкі разом з нею повертався додому, як їм перейшли дорогу люди в чорних плащах. Незнайомці мали ціль вбити Сейкі, але Рем, підставила своє тіло під потужний клинок ворога. Та в той момент як вона вже падала, на допомогу прийшов Філін Ганзо, який проходив повз. Він врятував Сейкі та забрав Рем, але вже було пізно, вона втратила надто багато крові. Весь в горі, Сейкі, цілими днями сидів на могилі у дівчинки, і досі, його рану не можливо зашити. Саме тому, він так холодно відноситься до інших дівчат, адже він не хоче наражати їх на небезпеку. Сейкі боїться смерті інших, він готовий віддати себе, але щоб більше ніхто не постраждав. До Річарда він відноситься по-іншому. Він бачить в ньому конкурента і вважає, що йому більше пощастило з силою ніж йому. Багато хто думає, що ілюзорна сила найсильніша, але насправді, магія дерева та води має більшу силу, якщо звісно використовувати її правильно. Деякі історики стверджують, що головними засновниками цього міста були воїни, що володіли тільки магіями води, дерева, землі. Вони не мали намірів на війну, але змінили все інші воїни, які мали свої мутації і як результат інакшу магію. Про Божу силу і досі відомо дуже мало, адже людей з такою силою або вже немає в живих, або про них не відомо нікому. 

Тим часом команда спокійно та впевнено йшла через ліс до своєї точки. Нічого дивного не відбувалося, все як завжди, але Річард знову вляпався в маленьку неприємність. Коли вони зробили зупинку, Річард зайшов в кущі щоб трохи відлити, але не помітив дірки і впав в якусь маленьку печеру. Крик був на весь ліс, а Сейкі та Хару просто опустили голову вниз, здогадавшись, що він знову кудись вляпався. Вони підбігли щоб подивитися, але окрім чорної діри нічого не побачили. Лише періодичні крики Річарда з печери.

-А-а-а-а-,- верещить він,- тут павуки! Фу-фу-фу, ненавиджу!- Річард дуже боявся павуків, а тому всіма силами старався вибратись використовуючи магію, але він так сильно злякався, що не тільки забарикадував собі вихід, але майже все затопив. Якби не Хару, та Сейкі, то він би там і зостався. Вже скоро його витягнули з тієї пастки, однак довелося ще трохи зачекати, поки Річард прийде до тями. Малий був в паніці, бо павуки його найбільший страх. 

Через десять хвилин Річард все таки прийшов до себе та вони рушили далі. Дорога обіцяла бути довгою та навіть трохи нудною, хоча знаючи Річард, нудно їм не буде. Сендзо, який слідкував за ними майстерно ховався в гілках дерев та не видавав себе. Команда має пройти через ліс, але він був надто великим щоб подолати його за один день, а тому необхідно було зробити привал. Коли ніч стала над днем, троє мали вирішувати як їм бути та де ночувати. Та їм пощастило, бо вони зустріли старий будиночок, в якому можна спокійно переночувати. Упевнившись, що там нікого нема, вони розклали спальники та лягли відпочивати. 

Ніч. Хару та Сейкі сплять, однак Річард  не міг закрити очей. Кожен раз як він їх закриває, перед ним постає той момент... Момент смерті батька. Щоб трохи розвіятись, Річард вийшов на вулицю та вирішив трохи прогулятись. Неподалік він зустрів озерце, де зміг трохи погратись із магією води. Він створював різні фігурки та зброю, та раптом почув чийсь голос позаду себе. Він був дуже грубий та низький.

-Ти це ти, Річард, син Філіна Ганзо?- питає незнайомець в чорному плащі та капелюсі.

-Га? Хто ти?- агресивно налаштовано мовив Річард.

-Заспокойся, я не битись сюди прийшов. Мені потрібно дещо інше.