Випадок на комунальній кухні де я варив сгущене молоко.

            Ви собі не уявляєте, наскільки у нас дитинство було однакове – зі мною стався ось такий випадок.

            Це відбулося у комунальній квартирі у центрі Києва, де жили мої бабуся та дід по батьківській лінії. Мене з пологового будинку привезли теж у комуналку. Коли я виріс і закінчив другий клас ми отримали окрему трикімнатну квартиру і переїхали. А мати і батько мого батька так і продовжували жити у комуналці. Я після уроків прямував до них, там обідав, робив уроки, а ввечері мене забирали додому.

            Там я варив згущене молоко в каструлі з водою. Варив не раз, але завжди було все гаразд. Головне було не пропустити момент розбухання банки. Часові рамки я не пам'ятаю, але це проходило досить повільно і важко було пропустити це явище.

            Комунальна кухня на другому поверсі була (як для кухні, за сучасними мірками, тоді ще кухонь-студій не було) величезне приміщення площею 25-30 метрів квадратних. У ній стояли 4 газові плити по 4 комфорки, поряд 4 досить великі кухонні столики, раковина, на стіні висіла величезна газова колонка з товстою трубою в стелю. У протилежній від плит стіні було вікно на всю висоту поверха з товстим мармуровим підвіконням. Так ось на одну з цих плит я і поставив велику каструлю з водою і поклав у неї блакитну банку зі згущеним молоком. До речі, етикетка на банку зі згущеним молоком не змінювалася ще з повоєнного часу.

            У комуналці, особливо на кухні, завжди хтось був. Компанію шукати не доводилося і співрозмовника теж. За розмовами час летів швидко. Потрібно сказати, що у сусідів по комуналці завжди було дуже багато спільного - вони просто жили одним життям, вмивалися в одній раковині і ходили в один туалет. А ось тут, як кажуть, докладніше. У туалеті на стіні висіли круги – сидіння на унітаз. Скільки б не було спільного у людей у ​​комуналці, але дупи у всіх були свої. А оскільки сімей було 5, то й кругів теж 5. Нарівні з олімпійською символікою. Їх так і називали "олімпійські кільця".

            Отож відволіктися на кухні завжди було з ким. І ось я пропустив саме той період часу, коли банка розпухла і. . . так, так, так. . . вибухнула. Щоправда, трохи води в каструлі залишилося, але . . . коричневе згущене молоко полетіло на всі боки. Потрібно уточнити, що висота кухні, як і всіх приміщень, була чотири з половиною метри. На стелі абсолютно у всіх кімнатах і кухні було кругле гіпсове ліплення з гронами винограду, квітами та листям, а з її середини спускався кабель зі світильником. У ванній, туалеті та кухні була зовсім радянська люстра – планка з п'ятьма (за кількістю сімей) абсолютно однакових лампочок. Вимикачі знаходилися в кімнатах, так що про прихід сусіда люди, які перебували на кухні, дізнавалися задовго (коридори були дуже довгі – понад 50 метрів) до його появи на порозі кухні.

            Так ось згушене молоко, що вибухнула, полетіло в різні боки. До стелі, повторюся 4,5 метра, воно не долетіло і побілку на зіпсувало. Але на стіну, сусідні плити і столики воно потрапило дуже рясно і покрило тонким шаром бризок.

            Від вибуху всі сусіди, хто був дома, вийшли на кухню. З'ясувавши, що трапилось і побачивши наслідки, УВАГА!, кожен узяв свою ганчірку і почав витирати своє господарство. Я з переляку не пам'ятаю чи посміхалися мешканці чи ні, але слово грубого на дитину ніхто не вимовив. Звичайно вибігли і мої дід з бабою, але їхня роль звелася лише до вибачень перед сусідами. За півгодини спільними зусиллями кухня була приведена в початковий стан, а де-не-де навіть стало чистіше. Ось тоді вже й з'явилися усмішки на обличчях мешканців.

            Увечері за мною прийшла мама. Дізналася дуже згладжену інформацію від своїх свекра та свекрухи – дід з бабою все-таки мене дуже любили. Пожурила, звісно, ​​але без рукоприкладства. Навіть голос не підвищувала.

До речі, казала:

- А якби тобі руку відірвало чи банкою поранило?

Я промовчав.

            Дуже хочеться звернути увагу на те ставлення одного до другого, яке було у комуналках у 60-х роках у Києві. Люди були просто однією сім'єю. Ніхто ніколи не дивився сусідові в каструлю, ніколи не бурчали, якщо сусід довго сидів у туалеті. Терпіли, але ніколи не скандалили. Допомагали один одному у всьому – рецепт делікатесу, цвях забити, протягнути мотузку, тощо. Так. у коридорі висіло 5 електричних лічильників, у туалеті 5 кіл та 5 лампочок. Так. Ну, а як інакше?

Але все-таки люди були значно добрішими. Ми з Пушкінською колись поїхали, то ще багато років ходили на день народження в гості і по-звичці святкували всі разом. Тільки коли пішло старше покоління бабусь та дідусів, це все припинилося.

            Ось такі були за радянських часів люди у комунальних квартирах.