Запис тридцятий перший

2022
Вчора

Розкислий ранок шкрябав мокрою рукою по шибках.
Я за п'ятнадцятим разом будильникового «Good morning, it's time to start a day» нарешті змогла розплющити очі.  П'ята ранку.
Ніколи ніжитися. На роботі потрібно бути о шостій. Добиратися до Bäckerei півгодини. 
Тягну своє сонне тіло до ванної, хлюпаю холодною водицею в лице, шурую, як навіжена, свої зуби.  Ларс, повернувшись на бочок, продовжує ніжитися в ліжкові.  Йому добре. Він здав свої роботи  в університеті за тиждень до Різдва й тепер може спокійнісінько валятися на диванчику чи в ліжкові, тискати кнопки на пульті й крутити фільми про мотоциклістів. Правда, надіюсь, пан Флоріан Бертхольд витягне його поноситися на залізному коні.
Ларс спокійний, а я — ні. На Різдво в мене знайомство з сімейством Тіплерів (батьками мого хлопця). Ларс матері не сказав, що Штефанія Шаленберг —  українка. Алессія Тіплер літом мало не розтерзала квартирантку Бертхольда через свої політичні упередження. Боюсь подумати, що вона може зробити з дівчиною свого сина!
Чомусь, дивлячись на сонного Ларса та розмірковуючи про його матір, згадалася Надійчучка. Щастить мені на «свекрушечок»!  Скільки вона нервів Омелянові витріпала і крові з тата Гєни випила! Батько й року не пожив з «коханою». Втік з тої божевільні і до «Яриноньки» просився. Мама відрізала, що Гені, що Маркусові. Сказала: «Двічі в одну річку не ввійдеш».  Вона не схотіла жити ні з одним, ні з другим. Хоча, ніде правди діти, Маркус уже який рік намагається завоювати цю сильну жінку. Рідня його покійної дружини не в захваті від таких зусиль. І від мене.  Але він Єлизавету не святою брав. Від першого шлюбу в Лізи був на той час сімнадцятирічний син.  
Людські долі, наче сплутані нитки.  
— Ей, мрійнице! — пробурмотів сонно Ларс. — Ти не встигнеш на своїх педальках закрутити! Я тебе відвезу!
Він не спав. Хвилюється за мене. Такий хороший, уважний і добрий.  
Ларс вислизає з-під теплої ковдри. Швидко встрибує у спортивні штани і свій теплий фіолетовий пуловер з  великим рожевим серцем  на грудях (чудний светр, але моєму рудому красеню дуже личить!). Лохматить свої кучері, які сягають йому до плечей і вигрібає з-під ліжка кросівки.
— Я готовий.  А ти?
— Нанесу бальзам на губи!
— Не варто.— він обнімає мене, а потім ніжно цілує. — Краще ось так.
З ним дійсно добре. Куди б я не йшла, щоб не робила, з Ларсом спокійно, впевнено. Немає емоційних гойдалок і тривожних ночей (хіба, коли він з хлопцями на мотоциклах ганяє). У Ларса немає поняття «пийнув, курнув, гульнув». Казав, що Флоріан Бертхольд розповідав йому про одного друга, який починав з цих трьох речей, а закінчив наркотиками, замахом на вбивство і після спроби самогубства, потрапив до в'язниці. Ларс навіть татуювання, яке набив у вісімнадцять, захотів вивести… 
Я у Ларса перша. Він у мене — теж. Правда, не страждав нещасливим коханням.  Так дивно, коли людина повністю віддається тобі, не маючи болючого багажу відносин за душею.
Я люблю Ларса. Щиро і віддано.
На жаль, іноді мені болить та частина серця, де живуть спогади про Надійчука.