Запис тридцятий

Є речі в голові, про які не бажаєш думати, намагаєшся викинути, як сміття, а вони вчепляться спогадами — не віддереш. Так в мене трапилося з Галюсею. Скільки років дружили, а вона таке вчудила. Та і чого не сказати мені про Омеляна правди? Я би  не лізла її захищати!  Самі би зі своїми пиріжками розібралися! Вона ж мені у вуха заливала, що немає їй нікого милішого і ріднішого, ніж Богдан Мельник, а виявилося, що й Омелько був об'єктом її зітхань! Де  і коли вона з ним та Аліскою здибалася? Коли вони вже встигли й поп’янствувати разом і поспати в одному ліжку?  
Бідолашна Галя! Як їй було терпіти конкуренток, спочатку Аліску (видно вони добре зналися), а потім недолугу Стефу? І чого той Богдан не розгледів Галюсиної внутрішньої краси? Всім би було щастя! А так, Омелько ославлений, я - посоромлена, Бодьку людська мова зробила ідіотом. Лише закулісна особа, яка знімала і записувала  не отримала достойної критики, лиш похвалу, яка вміла і хитра! Чесно, я би не хотіла собі слави такої «засранки».
Хоча про ославленого Мудрагелька я помилилася. Він вигідно крутнув ситуацію на свою користь. Не знаю, яким чином, але «надійчуківські труси» стали предметом обожнення і ціла купа дурненьких дівчаток і хлопчиків були готові купити цю надзвичайну річ. Їй приписували чудодійні властивості, типу, хто з хлопців цю шматку носитиме, той будь-яку дівчину завоює. Дівчата вимудрувати на свій лад: хто володітиме чудо-трусами, до тої всі хлопці, як на мед злітатимуться! Чистої води розвід та ідіотизм. Не знаю, які він там труси став продавати, а оригінал віддали Надійчучці. Може тому мій тато Ванілов тримається Чучки.
Жарти жартами, а на продажі стильної хлопчачої білизни Мудрагелько почав заробляти. Малолітній бізнесмен! (завдяки Ванільці!).
З татом Гєною я побачилася перед Новим роком. В село приїжджав спеціально, щоб зустрітися. Недобре йому з Надійчучкою. По очах бачила (дивиться сумно), по мові чути було (його бас скотився майже до шепоту!). Бабуся з дідом лиш розвели руками на візит колишнього зятя й дали мені право вирішувати чи з ним говорити.
Звісно, я за ним скучила. Він був завжди поруч стільки років. Він як міг, дбав про сім'ю, як і мама.  Я росла з ними безпечно і захищено. Тато Гєна не давав мене ображати і всіляко підтримував. Я не могла його взяти і викреслити з життя! Це не правильно, не по-людськи.
Тато багато згадував про нас й  мало розповідав про власне «тепер». Він і обмовився, що Омелян втрутився у ситуацію з плітками,  перевівши  її у бізнес із продажу спідньої білизни. Мій тато йому активно допомагає (руку Омелянову Ванілов  тепер щодня тисне!) Ради того, щоб Надійчучка допомогла з розгрібанням ситуації Поганчик повернувся на додому. 
— Не знаю чи довго Омелян витримає свою матір. Крутить його до пригод. — закінчив Ванілов.
— Тату, а про мене він не питає нічого?
— Нічого, Стефонько.
— Ти заборонив йому зі мною зустрічатися?
— Ні, це умова Свєти.
— Ми не маємо права навіть поговорити?
— Я не знаю, що там між вами сталося, Стефо. Він не хоче про тебе говорити. Та й дівка до нього вчепилася, як реп'ях. І Галя часом там під ногами плутається.
— Галя з Омеляном?
— Ні. Він її на дух не переварює. Але то ж ліпша подружка Аліси  («паскудна і нахабна дівиця» — мій переклад татового матюка).
— Галя і Аліса? Вони ж такі різні!
— Галя твоя подружка чи моя? Аліса — сестра жінки Галюсиного брата. Дві курочки, які квокчуть перед молодими півником!
— Тату, — насмілюсь запитати, — чому ви мені про цю всю каламуть не розповідали?Чому нормально не пояснили, чим може вилізти знайомство з Надійчуком?
— Стефуню! Ти хотіла подорослішати…
— Це було надзвичайно боляче…— вказую батькові на поламану руку.
Тато Ванілов заплакав і обняв свою дорослу Ванільку. 
Як же, виявляється, йому не вистачає нормальної любові у новій недосім’ї. На жаль, нічого не можна повернути. Зі своєї сторони я можу  залишитися його люблячою донькою, якій, правда,  належить обов'язок стати слухняною новому, «німецькому», татові.