Запис двадцять дев'ятий

Повернулася додому під вечір. 
Дід охнув на мої радикальні зміни. Бабуся похвалила за сміливість і хороший смак. Запитала за майстриню, яка наді мною потрудилась і попросила з'їздити з нею туди. Бабці заманулося теж зробити сильну зачіску й сивину зафарбувати.
Дід зітхав:
— Європи навчилася…
Бабця на ті його слова навіть не огризнулася. Розхвалювала обновки, розпитувала, чому черевиків не купила.
Коли дід всівся за черговий випуск новин, бабця забрала мене до кімнати й взялася розпитувати.
— Стефо, щось сталося в Рівному? Хтось чіплявся чи образив?
— Ні, бабуню! Все добре. Я просто сіла не на той тролейбус. Трохи заблукала.
— Лише через це плакала?
—Я…
— Твій макіяж трішки поплив…І тобі час від часу варто фарбуватися. Виглядаєш дуже гарно. Ти там матір менше слухай, клушею не ходи! Вона не хотіла щоб ти сильно видівалася, щоб хлопці не чіплялися і під спідницю не лізли!
— В матері так було? — наважуюся питати у бабусі.
— Ой і не кажи!  Вона й без фарбування гарною була. Вродлива, чемна, сором'язлива і надзвичайно працелюбна. Я тішилася її працелюбністю й взяла її якось з собою на заробітки… 
Бабуся зітхнула.
— Я не подумала про наслідки для молодої студентки. Нам потрібні були гроші. Дід безбожно пропивав зарплату. Я хоч і працювала в училищі викладачем технологій для поварів і кондитерів, але в ті часи то був мізер… А мама вчилася в університеті. І я…
Бабуся втерла сльози.
— Ми поїхали в Німеччину. Я доглядала за однією старою пані й готувала їй.  Прибирання, догляд за присадибною ділянкою та садом було на Ярині. В той час до фрау Шаленберг приїхав онук, Маркус. Красивий молодий тридцятип’ятирічний чоловік працював у  крутому банку десь у Франкфурті. Те місто — фінансова столиця Європи. Цей міський фраєр раз на рік навідувався до бабці. Вимогливий і дуже запальний молодик. Чого воно серед літа, а не на Різдво приперлося — один Бог знав.
Вчепився він ізводити Ярину, як то панянка в «Інститутці» Марка Вовчка! Але що ти скажеш тим, хто платить тобі гроші? Не стара пані, а саме молодий чоловік був нашим роботодавцем.  Не знаю, коли він встиг з твоєю матір'ю побути…Ну, по-дорослому… Вона приїхала додому з подарунком в животі. Мені  боялася сказати й таїлася, поки я не вмітила дивні зміни у дитині. Розпитавши хто і що ми зв'язалися з Маркусом. Він не очікував такого повороту подій, бо готувався до весілля. Таке буває чоловікам на п'яну голову : зайде щось,  дівка гарна підвернеться, ласкавими словами її зваблять, мовляв «закохався з першого погляду, хочу любити і леліяти тебе все життя, тільки будь моя» (які знайомі формулювання!). Я була дурна, що не розказала  твоїй матері, що таке «будь тільки моя». Правда, Маркус виявився не остаточним свином. Він щось там порахував і сказав, що визнає цю дитину, аби вона мала німецьке громадянство, а твоя мати право на німецькі пільги, однак жити з Яринкою й виховувати дитину він не буде. В нього інші плани на життя.
Ярина тебе і народила в Німеччині, бо дід лютував і не хотів про дитину чути. Нам було страшенно важко. Ярина бавила тебе, а я пахала, як проклята на фермі (від старої пані нас попросили піти). Змучившись в чужій країні, ми повернулися до України. Тут твоя мати знайшла Ванілова на свою голову. Далі ти вже в курсі вашої сімейної історії. Я картаю себе, бо не навчила твою матір вибирати достойних чоловіків! Ех, сама всю житку терплю і тягну п'яницю!  
Твій «німецький» батько  приблизно в той час, коли ти потрапила до лікарні, потрапив в автомобільну катастрофу. Його син та дружина, які сиділи на передніх сидіннях загинули. Поломаний й розбитий трагедією він згадав про твою матір і тебе. Скажу чесно, Маркус раз в рік стабільно присилав необхідну суму аліментів на тебе. Ванілов про це не знав. Ми не присвячували його у всі подробиці. І ти не кажи. Ми вдячні, що він тебе виглядів. Він тримався сім'ї, старався. Навіщо було йому про Маркуса знати? Нам вистачало його Надійчучки!
Тепер твоя мама розлучилася з Ваніловим і поїхала не так на заробітки, як доглянути за Маркусом. Хотіла бути вільна від вини, що маючи за спиною чоловіка поїхала доглядати батька своєї дитини! Ми тебе не посвячували в це все. Мати горда, ти знаєш! Може у них щось складеться...
Маркус оплатив твоє лікування і операцію. Шаленберг заплатив і за  твоє навчання в Україні. Звісно, ми даємо йому звіт на що і як витрачаються гроші. Він їх має багато, але і добре рахує. Також Маркус наполягає аби ти пройшла відповідні курси англійської та німецької мов, поки він оклигає і зможе зайнятися питаннями твоєї освіти і проживання в Німеччині. Дитино моя! Не плач за минулим! Не відмовляйся від майбутнього! Бог бачить усе! Тому забудь про Надійчуків, Галю і ще кого там лихого мала! Будь послушна матері та Маркусові, нам тут допомагай по силі. Буде тобі щастя!

Я слухала, мовчки втирала сльози. Життя Стефи з маленького провінційного містечка нагадувало мексиканські чи бразильські серіали. Єдине, що мене втішило — намальовувався хеппі енд моїм страстям по Надійчуку!