Запис двадцять восьмий

На початку грудня випав перший сніг. Бабуся відпустила мене в Рівне (попередньо давши грошенят), аби я прикупила собі щось до свят та приготувалася до навчання. Вона сотнями тисяч причин пояснювала, чому їй не виходить поїхати зі мною. Врешті, я вдячна бабці за відсутність тиску і можливість просто прогулятися містом і вибрати те, що мені по душі.
Я справді занудилася в селі. 
Рівне зустріло мене шумом і квачею під ногами. Чапкаючи в центрі, вирішила змінити імідж. Першим ділом пішла в перукарню і попросила відрізати  доволі довге волосся і зробити мені каре. Також заманулося спробувати густий чуб. Я вийшла доволі симпатичною кралею. Новий образ — нова Стефа. Попросила ще й денний макіяж нанести та нігтики оформити у французькому стилі.  Виглядала не дитям, а  красивою дівчиною. Молоденька майстриня рекомендувала мені в яких кольорах варто підібрати одяг і якого фасону. Порадила, де хороші точки для придбання якісного, але  недорогого одягу і взуття. Звернула увагу на те, що неподалік, всього дві зупинки від центру,  відкрився євро секонд хенд. Там можна знайти хороші брендові речі.
Мілана, так звали майстриню, мені дуже сподобалася. Я пообіцяла собі ходити сюди час від часу аби змінювати себе у красивішу сторону.
Другим важливим ділом стало придбання доволі місткого рюкзака. На плечах легше носити тяжке, ніж в руках.  Після цього, купила собі брюки, білу блузку та елегантного светра на розщібку з великими гудзиками. Всю цю  красу, правда, заховала під новим темно-сірим пуховиком. Лишилося знайти зручні чобітки і якісь черевики на щодень.
На світлофорі мою увагу привернула висока яскраво нафарбована білявка у  короткому червоному сукняному пальтечку. З під нього стирчали довгі стрункі ноги в капронках з дивними візерунками (натяку на спідницю чи сукню там не було!) і в довгих,   майже під саму попу, червоних чобітках зі шнурівками.
Це чудо мало від сили років шістнадцять, а намазюкало себе на цілих двадцять п'ять.  Я вже десь бачила цю кралечку, от тільки не могла згадати. Серед моїх знайомих ніхто так вишукано-вульгарно не одягався. 
Поки я відчайдушно порпалася в закутках пам'яті, намагаючись витягнути інформацію, хто ж це за одна, загорівся зелений.

Дивне створіння рухалося мені назустріч, тримаючись за ручку з … Омеляном Надійчуком!

Мудрагелько ішов назустріч і навіть не дивився в мою сторону. Він весело щебетав з нацяцькованою і розфарбованою дівицею. Куди ж якійсь там селючці Стефі рівнятися до міського бомонду? Ми пройшли один повз другого навіть не вітаючись. Він мене викреслив зі свого життя, тому не помітив і не впізнав. Мені було якось незручно кликати його. Він був з дівчиною.  Він тримав за ручку  панянку,  яка була в дуже цікавій позі на фото, що мені колись Галя тицяла під ніс. 
І хто там мені розказував про кохання з першого погляду? Хто казав, що і говорити до мене і любити мене хотів? Тої любові до ліжка вистачило й достатньо! Я ідеалізувала й романтизувала хлопця, в якого закохалася. Виявилося, що він звичайний підліток, у якого грають гормони і корінчик не дає спокою. Не так легко позбутися звички «пийнув, курнув», а на солодке ще й «гульнув»! Нащо мені шукати розмови, просити пояснень чи наражатися на брèхні? Очі все бачили…
— Здається, там пішла дівчина, яка прославила твої труси! — почула я огризок розмови.
— Аліско! — радісне вищання на тому кінці вулиці належало Галюсі. 
Коли я дійшла до другого кінця довгого переходу уже горів червоний. Я  крадькома зирнула назад, ховаючи себе за людським натовпом. Сірі очі таки зупинилися на мені, поки Галюся обнімалася з кралею. 
Може він і хотів кинутися за мною, може і хотів щось сказати. Але…
Я вскочила у тролейбус і поїхала у невідомому напрямку.  Не варто жити болісним минулим, бо не збудуєш щасливого майбутнього.