Запис двадцять шостий

«Бог все бачить». 
Я дійшла до такого висновку після опівнічних роздумів.  Ніколи глибоко не розмірковувала на духовні теми. Мені воно було далеким і незрозумілим. Бабуся так завжди казала в складних життєвих обставинах, а я піддакувала, мовляв, правду кажеш. «Бабусина правда» стала близькою, коли в очах рідних читала осуд і нерозуміння. Мати цілий вечір кляла нещасного Омеляна. Я ж просила Господа не посилати на нього всі ті кари, які  щедро сипала йому на голову моя матуся. 
Також, розмірковуючи  про непросту ситуацію, в якій мусила варитися, впевнилися, що між Мудрагельком і Галею відбулося щось таке, чого мені Петручка не розповіла. Недарма вона його ненавидить, він її на дух не переносить і жорстко піддразнює. Зрівняння Ванільки з Галею відбило в нім бажання зі мною  мати справи. Богдан тут другорядне явище, яке всунуло свого носа в наші справи аби насолити і Галюсі, яка до нього вчепилася мертвою хваткою, і Омелькові. Така ворожнеча не могла статися на пустому місці!
Я вперше в житті щиро молилася, повіривши як в існування Господа Бога, так і в Його справедливість. Просила розсудити мене з  Галею, бо ніколи нічого поганого їй не робила. Часом заздрила і думала погане… Чомусь не доходило раніше, що недобрі помисли приходили через Галюсин тиск та надмірну опіку. За такі думки я просила у Господа щире вибачення. 
Розмовляючи з Богом, я подякувала Йому за те, що хоч Він сьогодні просто слухає і не сварить мене, обзиваючи Дуриндою та Безклепою (бабуся вчила правильної розмови із Всевишнім: спочатку дякуй, потім  проси пробачення за свої гріхи, а тоді лиш прохай, чого там хочеш!).  Моїм гріхом  стала, як на диво, щирість.  Але хіба то зле бути чесним, відкритим, нелукавим і довірливим? Якщо всі будуть підступними і лихими, то як на світі жити? ( так-так, у п'ятнадцять я переймалася такими питаннями!).  Не закохався би у мене Омелян до одуру, якби я була іншою. І навряд чи беріг би мене. Він бачив, яка я неспокушена у амурних справах. Міг обманути? Звісно, міг.  Тому він ніякий не Поганчик! Нікого ми не «бестили» й не робили нічого лихого. Просто, коли діти потрапляють в дорослі ситуації, навіщо їх судити, що вони по-дорослому вчинили? 
Я відчула у собі силу прийняти те, що я зробила гідно, не лишивши Омеляна на березі озера палити цигарки та пити гидоту. Я вчинила по-глупому, образившись на щирість Мудрагелька. Він же мені не брехав! А то рідкість для вредних хлопців!
Руки свербіли написати йому  декілька слів.
Втрималася.  
Пораділа, що мама за переживаннями не відібрала у мене телефон.  Я швидко переписала номер Омелька собі в блокнот і видалила всі повідомлення. Найменше чого хотілося, щоб мати діставала хлопця питаннями про «се» і «ке». 
Я попросила у Бога змін. Зміни обставин, людей. Я попросила щастя для Ванілових, Надійчуків і для великої наївної Стефки.
Заснула я з впевненістю, що мій від'їзд з Березного всім на краще,  а до того  я таки дізнаюся все, що приховує від мене смачненький Пиріжок з кислою капустою!

***

Хай як не ховалася від мене Галя, хай як не намагалася не попадатися на мої ясні очі, я таки її піймала на наступний день ввечері на тому місці, де ми з Мудрагельком обнімалися. Вона поверталася від репетитора з англійської. 
Я вірно вирахувала маршрут своєї незрівнянної сусідки. Їй  від мене або в кущі, або в озеро утікати.
— Ну, привіт, подруго! — вітаюся з Галею.
Вигляд у неї здивований і зляканий,  ніби не Ванільку, а самого Ангола розплати побачила.
— С-ст-тефа…
— Чого не вітаєшся? Не заходиш потеревенити, а так багато сталося! — мене трохи заривало накинутися на неї.
— Зайнята я. — Галюся швидко зібралася і пішла в  словесну атаку.— Вчуся, нема коли байдикувати!
— Я бачу. Ти освоїла і роботу в студії звукозапису, і відеомонтаж.
— Про що ти? — закотила очі Галюня.
— Про те, про що ти не хочеш говорити і від чого мене всіляко уникаєш!— як говорити, то не натяками.
— Мені немає коли з тобою морочитися, Стефо! В тебе є купа доглядальників! Мені що, на тебе постійно оглядатися і до висот науки тягнути? 
—  Можна не оглядатися і не тягнути. Але навіщо ж мене соромити на все місто й видати мої таємниці?! Я тобі довіряла, мов сестрі! Що я тобі зробила чи сказала, що ти так підло зі мною вчинила?
— Стефо! Я нічого не робила. 
— Лише заглянула як Богдан мені пропозицію руки я серця робив?
І тут Галюню прорвало наче дамби в Голландії в 1953 році ( нідерландський фільм «Шторм» мене дуже вразив!). Правда збила мене з ніг.
—  Я діяла в своїх інтересах. Це мало бути всього лиш виставою аби помститися Мудрагелькові! Просто так несправедливо, що всі красиві хлопці западають на тебе! Я би простила тобі Омелька, якби ти не впала в око Богданові. Я терпіла…Ради дружби... Терпіла… І з мене досить!

Галя підійшла до мене,  зло відпихнула  мене з дороги, зачепивши мою зламану руку.
Відійшовши на безпечну відстань, поки мене скорчило від болю, Галя видала:
— І ще, Омелян по п'яні був зі мною.  Отакий він Поганчик, Стефо!
Вона пішла, залишивши мене  з болем на місці мого недавнього щастя. 
Шок? Ні… Крок до прірви.
— Спасибі, Галю, що відкрилася мені! — посилаю їй навздогін, а сама дістаю телефон і зберігаю запис нашої розмови.
Галюся, як не крути, хороша вчителька. Напевно, найкраща з усіх, що я мала.  Я завдяки їй і матері догодила: діяла так підступно, як  вчена сусідка. 

В мене є компромат! Хоч одразу залий в соціальні мережі та почни обговорювати на всі лади!
Але… Я — Дуринда Стефка. Куди мені таке вимудрувати, аби десятиліття дружби в какашках виваляти! Ради своєї простоти і обіцянки Богові не робити Галі шкоди, вирішила віддати це на Господнє провидіння. Мені, залишилося відділити пшеницю від куколю ( від бабці фраза!) і відпустити Галюсин заскок з надією, що ми колись порозуміємося.

Я навіть не могла уявити, якими незвіданим є шляхи Господні.