Запис двадцять п'ятий

Вечір тихо поклав лапу на містечко і, наче шкідлива кицька, прокрадався у людські хати аби погрітися й підслухати про що там балакається.
Дідусь розтопив грубки і в хаті потепліло.  Тепер він засів дивитися  чергові кримінальні новини. Бабуся шаруділа на кухні, готуючи вечерю. Мама клопала на комп'ютері, бурмочучи  щось незрозуміле собі під ніс. Я виходила з кімнати, аби схопити бутерброд чи чашку чаю і знову сховатися у кімнату. 
Мене не чіпали. Не читали моралей. Поки що. Напевно, бабусин приїзд повпливав на зниження градусу накалу емоцій у мами. Натомість у мене всередині все кипіло. Зла не вистачало на ту всю гидоту, якою наповнювалися пліткарські групи.
Закінчивши свої справи до мене постукала у двері мама.
— Стефо. Я заходжу.
Мати ввімкнула режим «Напір і тиск». Отже, градус знову зашкалює. Це означало, що вона перебуває в курсі ситуації.
— Сідай, мамо. — припрошую, наче прокурора.
— Слухай,— мати одразу до справи,— тут таке діло. Я в курсі твоїх з Надійчуком справ. 
Розкажи мені все, що не розпатякала Галі, бо запис дійшов до Надійчучки. Батько ледве її стримав не подавати в суд за розбещення неповнолітнього!

Закрила очі, аби не вистрибнули. Мене заклинило. Який ще запис? Знаю лише про Богданову виставу! Думала, Галя про труси Оленці обмовилася. 
Мама почала торохтіти про запис на телефоні, який має Галя. Я не дуже уважно слухала. Мене, не лише знімали, а ще й записали! Цікаво, скільки разів вмикався диктофон на мої щирі розмови?  Чим насолив Омелько Галі, що вона мене продати вирішила?
—  А ти теж приготувалася мене записувати аби був доказ проти Цабихи?— випалила матері.
— Боже мій, Стефо! Ти якась ненормальна стала! Це все той Надійчук! —  мама рознервувалася і розплакалася. — Ну що за нещастя на мою голову! Кляті Надійчуки!

Я дивилася на ті сльози. Мені було жаль матері. Шкода і себе. Я не знала, кому вірити і довіряти. Мовчання навколо мене свідчило про осуд.  Не дарма я Дуринда. Пливла за течією, сліпо йшла за настановами Галюсі. 
— Ма, в тебе є той запис?
— Де ж там! Але послухати дали, все що ти там ляпала! Найшла про що Галі розказувати!  Скільки разів вчила про батьків не балакати! І ще, на майбутнє: ніколи не можна подругам про хлопців щось говорити! 
— Мам! Ти мені завжди Галю в приклад ставила. Казала з нею дружити, її слухати, на неї рівнятися! Чого тепер свариш?
— А твоя клепка де, щоб патякати всяке на себе, батька та матір? — закипіла мати. — Таке як я тебе довела у вікно стрибати! Там вони всі твої слова поперекручували. Вийшло, що Омелян втік з дому і поїхав на заробітки, бо ти його домагалася! Стефо! Ми маємо величезні проблеми! Омелян ні з ким не виходить на зв'язок! Та навіть якби й так,  то хто йому повірить, якщо ти сама себе підставила! Разом з собою і нас! Бабуся  з дідом приїхали, щоб забрати тебе на деякий час, поки я з батьком розрулимо цю дурну ситуацію.
— А він надовго до Надійчучки пішов?
— Хай як хоче, Стефо. Я подала на розлучення. Ми поки не вирішили, яким чином ти будеш з ним спілкуватися.
— Бо він мені не батько?
Настала мамина черга дивуватися. 
Вона вмовкла, пропалюючим мене поглядом.
— Вже поговорила з бабусею?
— Ні. Олександр Геннадійович обмовився, як я його братом назвала.
— Ще й він побував! Ванілов страшенним патякалом буває…
Мама злилася на всіх  на світі. Я її навіть не намагалася зрозуміти. Навряд чи би вмістила всю злість і розпач, який володів нею в ту хвилину. Мене розпинали сльози. Зрада, відкиненість, осуд. Плата за почуття до Мудрагелька виявилася занадто високою.