Запис двадцять другий

В п'ятнадцять років дівчата бувають скромні, сором'язливі, горді, нахабні, примхливі, нав'язливі хлопцям і дурні від закоханості. Я очолила рейтинг останньої когорти. За шість годин наклопала шістдесят повідомлень від слізних  «чому» до грізних «ану приходь, поговоримо». Його не нічого не зворушило: ні моя ситуація, ні мої сльози з вибаченнями за ту ніч, ні мої погрози, ні моє зізнання.

Написала я і Галюсі.  Від неї теж нічого не приходило. 

Я вважала, що запізнилася із вибаченнями. 

Зранечку прибігла мама. Бідкалася на те, що лікарня стала прохідним двором. Обіцялася забрати якнайшвидше додому. Оскільки тата я майже не бачила, то не було зрозуміло в який дім доведеться забиратися. 

Новиною стала звістка про приїзд бабусі. Вона кочувала по Європі, щоразу вишукуючи багатші місця для заробітку. Була і в Польщі, і в Чехії, і в Німеччині. Останніх півроку працювала у Португалії. Почувши про мою біду, спочатку переслала добрий мішок грошенят. Тепер сама їхала. 

Бабуся, скільки її пам'ятаю, вдома не сиділа. Звикла до мандрів та свободи. А дід длубався з полями та городами, нам допомагав та грошима жінчиними розпоряджався. Часом запивав по-чорному. То вже їхня справа. Вони якось мирилися. Мене не присвячували в таїни їхнього співжиття. 

Я любила приїзди бабусі. Вона вміла слухати й давати слушну пораду.  Її я вирішила запитати чия я дитина і що мені робити з Надійчуком.

***

— Здрастуй, донечко! — бабуся, майже з корабля на бал, легкою ходою ступала в мої хороми.  

Зі мною на той час було вже дві сусідки. Одна — молода жінка, яка послизнулася на розлитому дитячому йогурті і добряче скрутила ногу. Інша — Леся Мудра.   Теж десятикласниця. Вона з гімназії, але  з Галею разом на скрипку ходили, то і лишилися приятельками.  Так я з нею трохи зналася. Ця знімала сіно з горища. Тріснула  дерев'яна сходинка на драбині і Леся впала на клітки з кролями, які були знизу. Спину пошкодила і сама подерта.

У сусідок травми по ділу: догляд за дітьми (Нелегка задача. В Оленки є менші брати-близнюки. З ними стільки мороки, що не лише на йогурті покатаєшся, але і дах можна не втримати!) та домашнє господарство. Лише я по дурості опинилася у травматології, а через внутрішні гризоти не могла вишкребтися з біди, в яку вскочила.

— Дитиночко моя! — бабуся щось залепетала українською вперемішку з португальською. Вона така вміла. Мови їй давалися легко, мов зернятко розлускати. Мама теж крім української та російської, непогано шпрехала німецькою та щось трохи тямила в англійській. Мама і в математиці сильна. Батько теж гроші добре рахує, навіть бізнес веде. В кого я така неталановита простота — не мала поняття.

— Бабусю! — я усміхалася вперше за ці довгі дні.

— І чого ти тут розлежуєшся третій тиждень? — бабуся так завжди: ніби сварить, але знаю, що шкодує.

Я показую бабусі, аби сіла ближче.  Не хочу мої думки пускати сусідкам у вуха.

— Ба…В моє життя увірвався вихор… 

— Хлопчисько? — шепче тихенько на вушко бабуся.

Я лиш киваю. 

— Це серйозно!

Зітхаю.

— Коли додому випишуть? — вона все знає, але питає, як годиться.

— До кінця тижня триматимуть точно. А там подивляться. Я додому хочу. 

— Ох, дитинко! А як в школу ходитимеш?

— Дистанційно. Мама казала, що можливо вчителька займатиметься на дому. Я трохи в телефоні роблю домашку, щоб не відставати.  Виявляється література в десятому класі така класна. Є над чим помізкувати!

— Стефо! — бабуся дивується. Я не любила читати і роздумувати над коханням-зітханням і чому ревуть воли, як ясла повні. — Ти така молодчинка! Думаю, варто й англійську з німецькою підтягнути. Я оплачу репетиторів.

Я глипнула на сусідок. Ті вслухаються і всміхаються. 

— Ба…

— Не бабкай! Ти в мене розумна квіточка. Щоб навчатися в університеті й мати опісля гарний заробіток, варто два роки не сачкувати, а прикласти зусиль! 

— Не дається воно мені! Хочу щось таке, щоб трохи руками, трохи головою працювати.

— Без рук  живіт повний не буде! Але голова усім керує!  

Бабуся як завжди має рацію. Її настанови не нав'язливі, як у мами і не пекучі, як у Галі.  

Ми з нею приємно теревенили про моє майбутнє, я з усім погоджувалася, приховуючи в собі нав'язливу думку, що стимулом до змін став ненависний жінкам мого сімейства  хлопець на прізвище Надійчук.