Запис вісімнадцятий

Мене оперували у вівторок. Потім у четвер. За цим у суботу і в понеділок.

Мама сивіла біля мене. Батько розривався на дві жінки. Ніхто  з них не збирався мені пояснювати, що з нами буде. Якби вмерла, то і не трималися би батьки купи, а розійшлися, щоб не мучити один одного. Може від того у мене нічого не заживало і не зросталося. 

Мудрагелько теж не виходив на зв'язок.  Ще одна мука.  Розійшлися ми негарно.  

Моїх тітоньок  виписали додому. Я лишилася самотиною рахувати мух та кивати на павуків, які ховалися по верхніх кутках палати.

Напевно, від чотирьох стін і обмеження руху у мене  почав їхати дах. Погляд часто звужувався в одну точку і зависав там. Не знаю наскільки. Збайдужіла до часу.

У середу  під обідню пору мене нарешті лишили в  спокої  усі: батьки з причитаннями, лікарі з перев'язками, медсестри з уколами і санітарки з прибиранням.  От тоді  до мене завітав Надійчук. Приніс і бульйон з курячою ніжкою, і картопельки м’якенької і ще щось там в акуратному паперовому пакеті.

— Пані Надійчук турбується? — не розумію чому він  прийшов.

— Ні, моя дівчина. Наслухана про тебе.

— У…Класно. — тільки й спромоглася видати.

Він присів на краєчок ліжка. Здоровається поближче:

— Привіт, Ванілько.

— Добрий день, Олександре Геннадійовичу. Недавно бачились.

Прийшов брат. Мій і його…

Це ж треба, яке знайомство!

— Батько просили прийти?

— Ні. Я по роботі до тебе завітав.

— Не збиралися, отже, знайомитися з сестрою…

— Хм… Значить з тобою так і не поговорили толком...

— Про те, хто з ким справи інтимні мав?

— І про це теж. До речі, маєш питання щодо чоловічо-жіночих справ, моя дівчина допоможе. Вона гінеколог.

— У мене з Омеляном нічого не було. Не треба мене історією з трусами діставати!

Таке враження, що всеньке місто знає, де Мудрагелько умудрився свою спідню білизну лишити! 

У мені ввімкнулася Галя з каєнським перцем. Ваніллю і не пахло! На язиці крутилося сотню приправлених слів. 

Олександр Геннадійович спокійно продовжував:

— Ти можеш запитувати мене про все, що цікавить і розказати про те, що хвилює.

— Дахоправства потребую? — зриваю свою злість щодо Ванілових і Надійчуків на молодому психіатрові.

— Душеправства і душеопікунства.

— Я вас про це не просила. Мені це не потрібно. Я хочу померти і не страждати. Мене все задовбало! Лишіть мене в спокої!

Не був би то душеправ, якби не дозволив мені добре виплакатися. 

Потім пан лікар і його дівчина (пані Анна  теж завітала) покормили мене й порозважали дотепними історіями зі своєї лікарської практики. Коли пані Аня побігла до якоїсь породіллі, я спокійно запитала Сашу про наболіле:

— Хоч Ви можете мені пояснити, що відбувається навколо мене і чому всі проти Омеляна?

— З кого почати з моїх батьків чи з твого Поганчика?