Запис шістнадцятий

Обман — найгірше рішення в моїй ситуації. Казати правду — навряд чи мама повірить. Питання стосувалося Надійчука. Моя квітонька ставала хижою рослиною, коли справа доходила до Сучки і її щенят.

Мати свердила в мені дірки, чекаючи розумної відповіді щодо трусів. Я їх не бачила, то нічого не могла сказати

— Які ще труси? — так і вилетіло з мене.

— Хлопчачі. Ти таких не носиш!

— Мамо! Ти ж на гуманітарці накупувала собі білих чоловічих боксерів, бо казала, що для мужиків шиють з кращої тканини, ніж для жінок. Я з тебе приклад взяла і веселі трусята прикупила.

— І пахнуть вони  чоловічими парфумами. Очевидно недешевими, бо після прання добре тримаються. 

— Купила на секонді. Пшикнула разок, запах не підійшов!

— Ану-но неси сюди!

Мати підіграє моїй комедії. Цікаво, наскільки в моєї квіточки вистачить терпцю?

— Галі віддала. Там їй хлопчик один подобається. А він такі запахи любить. Може вдасться з ним подружитися!

— То ще і Галя покриває твого Надійчука?

— Ні, мамо! Вона проти нього всіма фібрами душі. До речі, Галя прийде після обіду. Я подарунок не купила.

— Красиві  хлопчачі труси з черепами — в тренді. Не хочеш і подрузі придбати?

— Чудова ідея, але Галя противник всіляких уні. Традиційних поглядів щодо моди!

— Бери приклад, а то дурощами займаєшся!

— Добре, мамо!

Думала на цій позитивній ноті розмова про спідню білизну закінчиться.  Я помилилася. Мама вирішила поговорити «Про це».

— Він тут був?

— Хто?

— Малий Надійчучкін.

— Був. 

— Що робив?

— Комедію дивився.

— Що ти йому показувала? Роздягалася догола?

— А нащо мені це  робити?

— То ви цим займалися?

— Роздяганням?

— Не серди мене!

— Я не розумію, що ти з мене хочеш!

— То ти була з ним? Займалися се…ке… кек…сек…

Мама затиналася. Коли вона збиралася відкрити мені істину про інтимні відносини  не зрозуміло.  Якби не весела нічка, я зробила би тупеньке веселе лице, видаючи всім виглядом, що мені потрібно підрости і я  нічого не тямлю в тих речах.  Але я щось-таки тямила, тому мамине мекання мене взлило.

— Мамо!  Ми вами займалися.  Нам вистачило ваших  «се» і «ке», що не було часу про щось серйозне між нами подумати!

Я розвернулась і пірнула в своє пристанище, грюкнувши напослідок дверима так, що посипалася штукатурка.

— Стефо!  Ану вернись! — кричала мама.— Що це за тон? Що це за неповага? Надійчук навчив?

— Все вам Надійчук винен! — кричу через двері.— Знайшли козла відпущення! А про науку— мала вчора гарний приклад вас із батьком!

— Що за репет в хаті? — чую татів бас і брязкіт ключами.

Я віддала пальму першості матері. Хай уже тріпає благовірному нерви, а я вискочу у вікно.

***

Вистрибуючи  в вікно, я вскочила в халепу. Приземлення було вкрай невдалим.

Коли  опритомніла, наді мною трусилися батьки. Я не могла підвестися. Боліли ноги і голова. Ліва рука теліпалася, наче шматка.

За десять хвилин після того примчала швидка і мене акуратненько упакували до лікарні.

Діагноз не потішив. Ліва рука була переломна у двох місцях, наявні три тріщини та одне роздроблення кістки вище ліктя. Об що я там брязнулась, не маю поняття. Думки блукали біля Омелька. Ванілька таки добряче вдарилася, якщо ще й про нього думала, коли самій пекло! 

Я лежала в палаті, намагаючись не вслухатися в розмови тітоньок на сусідніх ліжках. Балачок про шолудивих псів і сучок за минулу добу було предостатньо. 

Попросила лікаря розвернути мене до вікна. Найбільше чого хотілося — синього неба і кучерявих хмаринок. З дерев облітало листя, танцюючи останній вальс.

 Я дозволила собі не просто поплакати, а поридати. Тіло зламалося вслід за душею.