Запис дванадцятий

Стефанія Ванілова прийняла рішення шукати Мудрагелька. Я підбадьорювала дівчисько, яке бачила в дзеркалі словами:«Давай Ванілько! Ти його знайдеш!»

Нап’яливши якісь штани, що валялися на кріслі та накинувши спортивну кофтину,  наспіх на босі ноги взула кросівки і намилилася  шугнути з хати в темну ніч. 

Замість мобільного взяла ліхтарик. Гроші залишила вдома. Вночі всяке може статися. Краще нічого цінного при собі не мати.

Я тільки відкрила двері, почула грізний голос:

— Ану-но стій! Куди лижі нагострила?

Це моя Галюся.  А я подругу ледве дверима не прихлопнула!

Мовчу на її запитання. Вона відмінниця, хай сама помізкує.

— Так і знала, що тобі стрельне в голову іти шукати того пройдисвіта! Друга година ночі!

Галя кипить. Я прошу смиренно:

— Не називай його так, будь ласка! І що ти робиш тут серед ночі?

—Прийшла дуринду рятувати!  Побачила у твоїх вікнах світло! Стефо! Схаменися!  — вона взяла мене за плечі й почала витрушувати дурощі.— Я не пущу тебе робити дурниці! Ти може і каратистка, проте я жиротистка! Я тебе пухкою лівою, сильною правою!

Я навіть не думала бити Галюсю, а от вона мене — так.  Бо ледве відпустило її від того трусіння.

— Галюсю, не бий! — дивлюсь на подругу, яка відійшовши на крок прийняла войовничу позу. — І пусти мене! Мудрагелько десь ходить засмучений, біди знайде! Ти не бачила, який він побитий!

— Стефо! Вибач, ти — тупа???— гнівається моя Галюська. — Воно хай лазить, де заманеться, а тобі чого слави хвойдівської шукати? Нормальні дівчата вдома сплять! І справи з хлопчиками мають в теплому ліжечку і не на батьківських очах! Стефо, а ти, дуринда, по кущах з ним ховалася і додумалася за ручку з ним до своєї хати припертися! Ну геть нема розуму в дівки!

— Галюню!

— Що, Галюню?  Кажу тобі нормальною українською мовою: ти з ним лиш вечір постояла, а воно тобі лапші на вуха навішало! Ти готова рідну матір, твою опору і надію в житті, проміняти на ненадійного Надійчука!

Галя начитана. Галя — вчена. Галя використовує вдалі порівняння, вміло грається словами. Галя мене цим усім починає дратувати! Найгірше, що по-правильному, Галя має рацію!

Я злюся.

— Тебе мати прислала мене стерегти?

— Дуриндо! Я сама прийшла! Знаєш який сьогодні день?

— Не пам'ятаю.

—Сьогодні мені стукнуло шістнадцять. Найкращим подарунком буде те, коли моя найкраща подруга залишиться при здоровому глузді!

Галя благально дивиться на мене.

— Ну, Ванілько! — по-омелянівськи називає мене подруга, напирає на мене, підштовхуючи до рішення не перти світ за очі по Омелька.— Роздумай сама. Якщо він пішов, отже не бажав, щоб біля нього товклися і жаліли. Чоловіки в таких ситуаціях люблять поміркувати над життям самі. А тут ти будеш зі своїми тарганами лізти. Повір мені! Я по братові знаю ( Галін брат на дванадцять років старший за неї). 

— Галю! Ти ж бачила який він! Яке «думати» в такій ситуації!

— Ну що за дубіна з моєї Стефи сьогодні! Омелькові треба охолонути! Я тобі толкую: лиши його в спокої, а ти як той пеньок необтесаний! Та ж на гарячу голову він з тобою не знати що  може зробити! Он до пояса роздівся в кущах, шарився в тебе між ногами! Хочеш щоб дитину тобі зробив? Принесеш в пелені від Надійчука, мати з тобою вчинить, як Тарас Бульба з сином!

— Хе?

— Ти дуринда чи прикидаєшся? Я бачила вас двох, як шлях від репетитора додому вирішила зрізати комариною стороною! І ви там в дуже цікаве перевдягання гралися. 

Галя бачила! Галя не кричала: «Цирк на дроті, ми на плоті». Галя наглядала…  

— Галь! А чого ти не вийшла! Не сказала мені ні поганого, ні доброго! Наставила би мене на путь істинний! 

— Бусічка моя!

Галя мене за руку хвать, в бік— турз!

— Тихо! Сусідів побудимо чергову серію «Санта-Барбари» подивитися.

Галя впихнула нас  в коридор і захлопнула двері.

— Спочатку я тебе рятувала від Богдана, який не знати чого тією стороною сунувся. Я наплела йому всіляких дурниць, що мовляв теж зрізати шлях хотіла, а мужики щось ремонтують на провулку і перекрили дорогу. Боюсь, була би бійка, якби тебе з Омеляном побачив! Поки ми обходили, повз нас промчалася дорогуща червона машина.  От забула її марку! Зупинилася біля нашої вулиці. З машини вийшла Надійчукова мама. Роздивлялася куди їй їхати чи йти. Я надіялася, що поки ми тут ходили з Богданком і петляли перед її очима,  там у вас спрацювала кнопка любощами не займатися, в кущах попрощатися і перти кожен своєю дорогою. А ви, мудрагельки, біди наробили! 

Галя продовжувала мене відчитувати. Я сіла на підлогу і схрестила ноги.

— З днем народження, Галю! — вставляю у її виховний монолог і подумки додаю, що Омелян мою подругу погано роздивився. Галина Петрук пиріжок не з кислою капустою, а з каєнським перцем!