Запис десятий

— Тебе шукають! — Омеляновий голос тремтів. 

— Угу! — плакати перед хлопцем з чиєю матір'ю крутить любов мій батько було чомусь соромно.

— То йди!

Не йшла. Вросла у землю. Він що, проганяє мене від себе? Невже все на комариному боці було  хлопчачою злою витівкою і забавкою? 

Коли я починаю злитися, перетворююсь на справжню Закаканку, бо лізу на рожон зі своїми питаннями. 

— То пригортаєш, то проганяєш?  Чи це все гра, а я купилася?! Як це розуміти?  

— А як хочеться?

— Хочеться?

Хлопець гмикнув, чекаючи моєї відповіді.

Не була б я Стефою Ваніловою, якби не придумувала оригінальніі відповіді замість банального «не знаю».

— Щоб це не був кінець! — випалюю хлопцеві.

Думала спантеличити, а викликала шквал емоцій.  Не у нього. У себе. Бо він підійшов ближче, нахилився до мого вушка  і  рвано прошепотів: 

— Це лише початок, Ванілько!

Від його дихання в голові розмлоїлися думки.  В такому стані закохані дівчатка роблять дурниці, а мене заціпило.

Відклинило, коли почула материн стогін та батьковий голос:

—Стефаніє!  Що ви тут робите?

Тільки не батьки! Вони не охололи від своєї сварки, а тут ми з Омеляном їх з вогню та в полум'я.

— Добрий вечір! — Мудрагелько знайшовся що сказати.

— І тобі того ж, юначе! Що загубив біля Стефанії?

Батько, видно, зібрався душу із залицяльника витрусити. А материні руки в боки свідчили: «Попались на гарячому! Помилування не чекайте!». Вона не встигла дати мені наказів, як Мудрагелько мовив:

— Надійчук Омелян Радиславович. Приємно познайомитись.

Мудрагелько по-чоловічому простягнув руку  батькові. Мої віченьки перетворилися на здоровенні баньки. Такої мови від Омеляна зроду не чула. Розказували, що жодна відповідь на уроках не проходила без його словесних викрутасів і хлопчачих витівок. З моїми ж  і балакає складно, і  руку тягне гречно. Здається, готовий і в ніжки поклонитися!

Батько руки не тиснув. Дивився на побите чудо, яке в світлі вуличного ліхтаря скидалося на чудовисько.

Я  ж не могла витримати краси Мудрагелькового жесту і погорди  щодо хлопця з боку мого тата. Взяла Омеляна за лікоть, даючи зрозуміти, щоб опустив свою руку.  В мить, коли він відповів на мій жест, перехопила Мудрагелькову долоню і втиснула свої пальці між його.

— Стефо!  Це що таке?!— охнула мати. — Марш в дім!

— Ні, — процокотіла я. 

Він  повернув до мене лице і ледь поворушивши губами тихенько мовив:

— Йди, Ванілько!

Потім голосніше додав:

— Бувай, Стефо!  — він розімкнув наші руки.— На добраніч пане та пані Ванілови.

 Дивлячись  на моїх батьків, нахилив голову в знак поваги.

— Ти диви, які манери в цього парубка! Не думала, що в Сучки таке  інтелігентне щеня виросте! — мати лила словесну кислоту просто у Мудрагелькові  вуха.

Я була б і сіла там!

— Ма!

— Не мамкай! Кому казала не зв'язуватися з Надійчуком!

— Але ж….

— Це я зв'язався з нею! І відв'язуватися не маю наміру! 

 Ох і підривало Мудрагелька на грубощі! Чула, що кипить в ньому образа! Як він стримувався до цього часу?

— Сміливий хлопчак! Зась тобі до моєї доньки!  

— Це їй зась до мого сина!

Тонкий строгий голос з командирськими нотами свідчив, що пані Надійчук вирішила витрусити душу із нас усіх.

— Ой-ой! Велика Цабиха пригналися на слух сварки, зараз крові! 

Мати плювалася їдкими словами. Мені дійшло від кого маю такі задатки. Виявляється, мало знаю про своїх батьків. Скільки ще листків капусти вони скинуть, аби донька побачила їхнє єство?

Не лише мені це було цікаво. Сусідський скандал — видовище, яке не можна пропустити. Не дивно, що діди й баби, дядьки і тітки, юнаки і дівчата, школярі, дитсадковські діти й памперсята посунули до хвірток аби подивитися «Санту-Барбару», яка розгорнулася на їхніх очах.

Крик періодично змінювався вереском. Жінки, обзиваючи одна другу, врешті вирішили позмагатися чиє волосся на голові міцніше тримається.  Я намагалася вгамувати свою матір. Омелян кинувся до  Надійчучки, але мій батько, який до того стояв бараном,  був першим. Моя мама, не очікуючи, що чоловік стане на захист Цабихи, відпустила супротивницю. Хитнулася. Я не змогла її втримати. Моя квітонька  впала на мене. Омелян підскочив до нас обох, а коханці стояли з роззявленими пащеками. 

Мудрагелько щось кричав збіговиськові роззяв за хвіртками. Хто трохи сміливіший, вискочив з-за огорожі й допоміг підняти маму, поки Омелян займався мною…

Справжнісінька драма з покаліченими тілами і душами закінчилася близько одинадцятої ночі.  Ми з Омеляном навіть нормально не попрощалися. Тьотя Міла і моя Галюня опікувалися мною і мамою. Дядя Сірожа (так всі кликали Галюсиного тата) не пускав Надійчучку і мого батька перенести сварку в хату.  Де подівся Мудрагелько я не знала.

Наші сім'ї розпадалися, наче картковий будиночок. Якщо деякі карточки знайшли і перемішавши в колоді, створили їм нові пари, то я була тією карткою, яку добряче пом’яли і викинули в сміття.