Запис шостий

Круасани і зефірки я не чіпала. Заховала в буфет. Гріх смакотою з мамою не поділитися.

Я швидко заскочила у ванну, привела своє тіло і розпечені  думки в порядок, випрала забруднені речі. 

Їжа до рота не просилася. Пити побоялася. Стрибнула в ліжечко і провалялася з дрімотою напару до четвертої години.

В половину п'ятої до мене заглянула Галюня. Її мама розбиралася в травах, то мені «ведмежі вушка» передала аби нирки полікувати і, не дай Боже, цистит.

 — Ну, що? Що там у тебе? Що лікар сказав? — допитувалася Галя.

— Який?

—  Щось серйозне? — Галя засовалася. Злякалася. Її порізаний живіт аж засіпався під футболкою.

— Та довго не могли з'ясувати, що мені таке.

— До гінеколога ганяли?

— В першу чергу.

— До кого попала?

— До старушенції!

— Та душу може виколупати!

— Дякувати Богові пані Ганна прийшла.

— Хе, — усміхнулася Галюся. — Вона теж мене врятувала якось від тої екзекуції.

Ми посміялися. 

— Що там в школі, — питаю з надією на відсутність ванілько-мудрагелькових балачок.

— Нічого цікавого.

— Про нас не говорили?

— Про яких «нас»?

— Про пиріжка, круасанчика і Омелька.

— Ні. Богданко вчора дав зрозуміти:  пора припиняти ці огидні розмови.

— А де раніше був твій Богданко з такою філософією? — питаю з сарказмом, бо де той герой ховався всі ці роки від насмішок над школярами і вчителями?!

— Ну, напевно це все тоді  не переходило межі!

—  Галюся! Ти серйозно? Дражнилки — це за завжди неприємно. Цікаво, що стало Богданові такою межею? 

Галюська в плач.

— Ти, Стефо! Ти!

Я обімліла. Побіліла. Почервоніла. Ну і жарти в Галюсі сьогодні! Але Галюся безутішно хлипала.

Я обняла подругу. 

— Ну чого ти плачеш? Поясни толком, яким я боком до Богдана!

— Це ти мені скажи!

Галя ображалася.

— Що казати? Сама знаєш. Ми з ним  лише «привіт» і «до побачення». 

— Слухай!— буркнула сердито Галюня, — Пішла я Богданкові  подякувати. Дивлюся закоханими  очима, розпинаюся перед ним гарними словами, а воно: «А де твоя подруга Стефанія? Її в школі немає. Чи все після вчорашнього добре?». А мене й не запитав, як я після «пиріжка» почуваюся!

Ну, приїхали! Мені чудного Омеляна сьогодні бракувало, а тут Галя сирість розводить через Богдана і його надумане почуття до Ванілової.

— Галюню, не плач! То не мій тип хлопців.— намагаюся заспокоїти розтривожено-набундючену подругу.

— А який твій тип? — подруга перестає демонстративно шмуригати носом і зацікавлено дивиться в мої щирі оченята.

— Ну, хтось простіший. Богдан такий. Вичурний. Занадто інтелігентний, напевно.

— Та ти чого? Реально Богдан не подобається? 

— Не-а.

— А хто?

Я закотила віченьки, мовляв, поміркуй саменька.

Галя не була б відмінницею, якби не вміла розв'язувати хитромудрі задачки. Щось там відмінусувавши і додавши, вона здивовано вигукнула:

— Ванілько! Тільки не кажи мені, що це Мудрагелько!