Запис третій

Цілісіньку нічку перевів мені Омелян Надійчук своїми «Ванілька» та «Круасанчик».

Спочатку я не могла зімкнути віченьки, бо нахабисько стояв перед очима. Потім Мудрагелько прокрався в мої сни, будучи пекарем, який місив з мене та Галюсі кондитерські шедеври, якими нас охрестив.

Потім ці шедеври дивним чином бігали від зграї хлопчисьок по стадіоні. На кінець, коли ми нарешті повернулися назад в свої тіла, Омелько таки наздогнав мене, повалив на землю і нависши наді мною лукаво усміхався, кажучи: «Ну що, готова вчитися цілуватися?»

Прокинувшись від тих жахіть, я довго не могла підвестися з ліжка. Перед очима все крутилося і пливло. Ліжко піді мною було мокре! З п'яти років ніколи такого не було. А те хлопчисько довело мене до стану, що соромно людям розказати.

Виносячи свою постіль аби випрати, я зіштовхнулася з мамою. Та здивовано кліпала і врешті видала:

— Ти сьогодні вдома. Напевно, захворіла.

Вона лапнула лоба, переконавшись, що так і є, всадовила мене в крісло, принесла води, зміряла тиск. 130/90 її не потішило. Вона спинила батька, який збирався на роботу, наказавши зачекати нас. Він був сам собі начальником. Мав місце на ринку і торгував всіляким залізяччям. Батько лиш ключами брязнув і роззувся. 

— Що там трапилося? - на всю хату забасував він

— Захворіла Стефонька! — моя квітонька так лагідно мене називала. Я була єдиною дитиною в сім'ї.

— Треті місячні на місяць? — батько знав, що я часом з тим хитрувала  аби не йти на фізкультуру.

— Перестань! З нирками напевно щось. Он ковдра мокра і…

Батька аж похитнуло. Коли він оклигав від тої новини, то пішов у кімнату і шарудів у шафі. Знала, дістає заначку. Похід в поліклініку — недешеве задоволення.

Поки мати дзвонила вчительці й начальниці,  пояснюючи хто захворів і чим, я мусила збиратися. 

Галюсі наклопала смску, що «слаба, мене сунуть в поліклініку»

Поки ми з хати викотилися, Галюська вже у хвіртці була. Пообнімала, а потім відвела мене і шепотом запитала:

— То через Омелька біда така?

Я кивнула. Галюся руки в кулаки стисла. Але я просила не чіпати Мудрагелька, бо в того язик, як помело і не знати яку ще байку про мене чи Галюсю вигадає.

Останній раз, коли я так вимочила ліжечко було в тих п'ять років. В садочку мені подобався хлопчик Олесик. Ну таке миле і привітне дитятко. Я дуже хотіла з ним дружити. Випросила у мами тоді купити цукерку на паличці, типу для Галюсі, а сама зібралася хлопчика своєю винахідливістю і доброзичливістю вразити.

Хе, виявилося, я того хлопчика занадто ідеалізувала. Воно не встигло цукерку побачити, як одразу хапнуло смаколика.

— Бе-бе-бе. Це моє.

Красивий момент із зізнанням та подарунком не вийшов. Я занервувала і псіхуючи поперла в кущі. Там влізла у собаче лайно. Вся подерта і красива вилізла на очі виховательок. Ревіла і скавчала від образи, наче мале цуценя.

А те миле дитятко, ні щоб подякувати, стало сміятися з мене:

— Стефанка-Закаканка.

Те вразило мене до глибини душі й до спазмів сечового міхура. Довелося вихователькам і нянечкам висушувати мій жовтий океан і викликати маму.

Як на зло, Олесик виріс в Олеся і пішов у школу. Туди через рік і мене віддали. Те тріпло всім розпатякало, чому  Стефанка- Закаканка.

Плакати я вже не збиралася. Згадавши мультика про Язикату Хвеську, гукнула на все шкільне подвір'я: 

— А ти, Олесь — Язикатий Хвесь!

З того часу ворожнеча у нас стала. Бо моє «Закаканка» швидко відмилося. Були інші особи, на яких вправлялися в начіплюванні прізвиськ. А от Язикатий Хвесь залишилося на все його дитинство і юність.

В п'ятому класі я втекла до ліцею, потягнувши туди і Галюсю. Олесь її безбожно діставав через ту пухкеньку складочку  на животі та раніше, ніж в інших дівчат, маленькі округлі груди.Переконала подругу, що в ліцеї інтелігентніше середовище.

Два роки так і було, поки Хвесь на восьмий шкільний термін не надумав  сюди у фізико-математичний клас перевестися. 

Ми як його узріли, хотіли побити.  Принаймні, я. На карате трохи ходила.  Вивчила добре, що в суперниць дівчат слабке місце коси, а в хлопців — яйця. Після того, як одного разу на тренуванні нога однієї дівчинки застрягла в моєму волоссі, я відмовилася від екстремальних видів спорту, зрозумівши, що для мене найкориснішим лишився біг. Головне, аби не в кущі.

Олесь виявився кмітливим хлопцем. Йому розказали, як Заканка  якось посмажила яйця одному старшокласнику, який підловив її біля шкільного туалету. Тому в штанях  крепко чесалося. Виявилося він трохи дівчат почесав. Ох і розбірки були!  Хвесь вирішив, доцільніше в такі ігри з Ваніловою не гратися і обходився поважливим Стефка і Галка, хоч півшколи,  разом із вчителями, завучами та директором мали від нього солідні прізвиська.

Олесь не наважився. А от його дружок ( яке їхало, таке здибало!) Омелько, який приплентався до нас на десятий клас, повернув свого язика, аби нас з Галею чіпнути! 

І чого я чкурнула від нього, замість того, щоб яєчню посмажити? Відповідь я знала. Тому і люля була мокра.

 В Мудрагелькових очах скакали бісики. Здається, він знає, що я Закаканка, але ванільні забави зі мною його цікавлять більше.