Запис другий

Я була сердита і розбита. Не пам'ятаю, щоб відчувала себе так паршиво. Регіт, свист і кричалки «Гірко». Молодець,  Мудрагельку! Після такого хотілося вдарити по чоловічому достоїнству, що нижче пупа, ніж цілуватися.

Я так перла від хлопця, куди очі бачили, що про Галю забула. Вона так швидко бігати не уміла. Комплексувала страшенно. Я ж їй завжди товкла: в кого ноги сильні, а в когось голова! 

От башка  в Галі варить: і в математиці щось там розбирається, і хімічні рівняння розв'язувати вміє, всю ту літературну муру перечитала, столиці кожнісінької країни світу знає, відрізняє сьогуна від мікадо, а ще знає красиві аналоги назв частин людського тіла. І тих, що нижче пупа теж. Якби не Галюся, то вмерла би від сорому на уроках біології у дев'ятому класі! Галюся навчила так відповідати, що вчителі тільки ахали, яка я розумна! То не я, а Галя! І все в ній до ладу, в тій Галі. А фігура, як казала моя мама, то діло наживне: наїв - потовстів, постив — похудів. Ну, а як хвороба яка прижилася у тілі, то ту фігуру, як не муч, нічого не наживеш чи не зживеш. Так було у Галі. Щось там кишки колись посварилися, робили операцію. От дівчина і отримала свою трохи повненьку фігуру. Їй би щіпку підрости — всі хлопці були б її.

Всі Галюсі не потрібні. Її бідою, крім прикрощів з фігурою був Богдан Мельник з 11- А класу. Подобався він Галюсі до втрати свідомості. От тільки Богдан підбивав клинця до  його однокласниці  Лариски, хитрої Лиски. Лисиця до Петі, на прізвисько Красапета. Той красень мав такі густі чорні кучері, що всі старшокласниці мліли від того. Петя смикав Олю Циганюк з мого класу (здогадайтеся, як її охрестили в школі!). Оля писала любовні записки  нашому Нікіті Трохимчику, на прізвисько Тюхтій (до Мудрагелька хлопці кричали на нього «ні риба, ні м'ясо»). Нікіта, саме так батьки назвали, а не Микита, дійсно був трохи флегматичного типу, але зразковий розумник, який дуже би підійшов Галюсі. От тільки вона активнішого хотіла (читай, Богдана!) і намагалася відвести погляд Нікітоньки з неї (ну, не дурний хлопець, одразу Галюню вмітив!) на Дануту Ярмолюк,  її сусідку. Вони з нею сто пудів солі з'їли. Галюся  хотіла їй ще  підсолити життя, спихнувши нудного для неї кавалера на нелюбу однокласницю.

Данута ж вмітила Івана Волошина. Але той цікавився машинами, а не дівчатами. Мудрагелько пісеньку про нього склав:

«Не чіпайте ви Івана, бо Івана з автобана».

Данута щось там виступала до Омелька за ту дражнилку, то нарвалася не на подяку від «Автобана», а на  «Розпустила Дуня коси, а за нею всі матроси».

Так Данута перетворилася на Дуню. І матроси за нею впадали. Аж цілих три: Максим Совчук, на прізвисько Совок (навіть не питайте, хто його перехрестив і дав таке ймення), Сергій Рябков  «Курочка Ряба» і Роман Канюк «Кабанюк». З них матроси такі собі, але у футбол грали круто. То і мої однокласниці Юлька «Дулька», Мар’яна «Дилда» ( бо висока і худа) і Софія «Швабра» ( висока і худа, але прізвисько «Дилда» вже  було зайняте) на них свої оченята поклали. 

Куди ті швабри з дилдами дивилися! Такі хороші хлопці до них клеїлися! Такі, як наприклад, Сашко Рибачук. «Рибка» завжди Мар'янці сумку понесе, додому після її музичної школи проведе, города поможе прополоти! Не сусід, а золото. На такого треба дивитися! Чи хоча б на Дмитра Архипенка. Хоч і він і «Хрип»,  бо голос завжди хриплявий, але то не біда, коли вміє і машину, і трактора водити! Правда той божеволіє від Надійки Бабійки. То прізвище у неї таке. І дражнилку не довелося вигадувати.

Надійка зациклилася на Богданкові Мельнику…

От круг і замкнувся.

Про кого ж я не сказала?

Ха-ха-ха! 

Хто подобається мені?

А мені…

Мені, мов ідіотині засів у мізках Мудрагелько і його дурна мова.

Та якби не вона, не звернув би Богдан уваги на мою Галюсю. 

Галюнька ввечері мені була в ноги кланялася за те, що я її лишила на славного лицаря. Богдан і моралі зграї почитав, і Надійчуку в пику за всі дражнилки дав, і Галюсю заспокоїв і навіть м’ятною цукеркою пригостив.

Герой…

Галюся торохкотіла, що Мудрагелько і не засмутився.  Реготав з Богдана,  примовляючи  «Інтелігенція». Хлопці ще трохи і побилися би, але  Омелько свою «шару» стримав від бійки.

Вреднота наостанок крикнув Богданкові: «Іди їж свого пиріжка з кислою капустою, а я пошукаю мого круасанчика з ванільним кремом».