Розділ 1. Ясновидець

Ден приїхав рано. Точніше, спочатку зателефонував і розбудив мене, а потім уже приїхав. Сказав, що справа термінова.

Я зустріла його в саду. Я любила сад скаді, точніше, не сад навіть, а пролісок — він починався за будинком невеликою галявиною з рідко розкиданими на ній вербами. Галявина стулялася дубами — такими потужними, що здавалося, їм років сто. За словами Томи, восени вони обсипалися рудим листям і жбурлялися жолудями. Вглиб проліска вела стежка — широка, брукована каменем. А обабіч розташовувалися лавки.

На одній із них і чекав на мене Ден. Коли я підійшла, він підвівся і вклонився.

— Привіт, правителько скади, — жартівливо привітав мене. — Ти вже звикла до нових обов’язків?

— Я їх делегувала, — посміхнулася я. — Справжньому вождеві.

— Алан так швидко подорослішав?

— Краще. Його батько повернувся з кана.

— Ого, — здивувася Ден. — То я дивлюся, ти вся світишся! І де він? Хотілося б познайомитися зі знаменитим Еріком, який побував у кані й мистецьки вбиває мисливців. — Він побачив мій невдоволений погляд і виставив уперед долоні в примирливому жесті: — Я лише повторюю плітки.

— Познайомишся, якщо затримаєшся ненадовго. Ерік поїхав у справах.

— Я маю новини для тебе, — раптом серйозно сказав Ден і посадив мене на лавочку. — Від Барта.

— Щось трапилося? — насторожилася я. — З ним чи з Люсією?

— З ними все окей, а ось із тобою… Гектор приїхав до Житомира. Оселився тут зі своїм кланом, збирає ясновидців зі всього міста під своє тепле крильце. — Ден скривився. — Не дуже добре сусідство, Поліно.

— Ніка! — вирвалося в мене. Гліб говорив недавно, що вона знайшла собі покровителя. Тепер зрозуміло, якого. Небезпечні зв’язки, особливо для Гліба.

— Що? — не зрозумів Ден.

— Нічого. Це я так, про своє. Чого хоче цей Гектор? Для чого приїхав?

— Барт достеменно не знає. Часом складно зрозуміти туманні видіння. Але він бачив небезпеку для тебе. Не варто дражнити долю і зустрічатися з озлобленим ясновидцем. І ще… — Ден озирнувся, наче Гектор або його помічники могли підслуховувати в кущах. Вони не могли — будинок скаді чудово захищений. — Передай своїм, щоб не харчувалися в межах міста. Навіть за гроші. Навіть якщо сам доглядач дозволить. Гектор не потерпить такого у своєму місті.

У своєму місті? Серйозно? З якого часу воно стало його? Нехай валить у свій Київ, а це місто — наше!

Але вголос я сказала:

— Передам.

— Зараз не найкращий час бути самій. Видіння не прийдуть поза племенем, а вони іноді можуть попередити про небезпеку. Це порада особисто від мене, як від одинака. Та й Гектор у Житомирі — загроза не тільки для тебе, а і для всіх хижаків, що тут мешкають. Провидиця їм не завадила б.

— Пропонуєш мені присвятитися?

— А твій чоловік проти? — Він вигнув темну брову.

— Ні, навпаки… Це я все ще маю сумніви.

— Краще б тобі все ж наважитися. Впевнений, що вбивця, який найняв того чоловіка, нікуди не подівся. А бути під крилом такого сильного вождя, як Ерік Стейнмод, усе ж таки краще, ніж залишатися одиначкою.

— Чудова порада!

Ерік з’явився, як завжди зненацька. Присів ззаду, обійняв мене і простяг Дену руку.

— Ерік.

— Данило, — анітрохи не зніяковів Ден.

— Той самий, хто врятував цю юну леді?

— Насправді я спізнився… Якби поквапився тоді, вона б і злякатися не встигла.

— Все одно я в тебе в боргу, — серйозно промовив Ерік. — А я завжди віддаю борги.

— Я б не відмовився від розмови про способи вбити мисливця, — відразу знайшовся Ден.

— А він мені подобається, — прошепотів Ерік мені на вухо, і я засміялася.

Останнім часом мені було неймовірно легко. Скаді зраділи, що я залишаюся. Усе, навіть Тома. Мене здивувало, наскільки вона стала привітнішою після повернення Еріка. І в розмовах із ним неодноразово наголошувала, як добре я справлялася. Дрібниця, а приємно. До того ж Роберт її всіляко підтримував, а після цих розмов у поглядах Еріка, звернених на мене, прослизала гордість. Це окриляло.

Лише Даша сумувала. Співчувала Владу? Захисниця мовчала, а я не питала. Навіщо нариватися?

Ден залишився на сніданок, і поки вони з Еріком про щось жваво розмовляли, я думала про Кароліну. Я не присвячена, але вона — атлі. І в неї цілком могли бути видіння про Гектора. Нехай туманні, які вона не може розшифрувати, але все ж таки. А ще не давала спокою Ніка. Якщо вона тепер у клані Гектора, чим це загрожує Глібу? Або решті атлі? Де тепер харчуватимуться наші хижаки? Адже в місті чотири сильні племені.

Я розуміла, що недарма Гектор з’явився саме в Житомирі. Відчувала якусь ниточку, яка веде до правди, але сама правда губилася в тумані. Бракувало фактів. Або часу їх порівняти. А переживання про близьких не сприяли продуктивності розумової діяльності.

Тому коли Ден пішов, а ми з Еріком залишилися на самоті, я рішуче сказала: