Глава 7. Хто ти?! Еліс і її минуле!

      Слова про те, що Намі — вбивця, залишалися головною темою бурхливих обговорень, розпалюючи конфлікти, які, наче блискавки, розривали спокій між товаришами. Луффі відмовлявся вірити звинуваченням Джонні, проте хлопчина, немов скеля серед бурхливого моря, твердо стояв на своєму.

— Я на власні очі бачив, як Намі вбила Усоппа! — голос Джонні тремтів від обурення. — Це не жінка, це відьма!

— Не смій так казати! — заревівши, Луффі втратив звичне сяйво в очах, яке поступилось темряві люті. — Намі не могла цього зробити! Вона не здатна вбити того, за кого билася, не шкодуючи себе! Ми ж накама! — у пориві неконтрольованих емоцій він схопив Джонні за груди, стискаючи пальці до побіління.

— Залиш його, Луффі! — пролунав низький голос Зоро, сповнений стриманої напруги. Він міцно поклав руку на плече капітана, намагаючись повернути тому розсудливість. — Джонні не має до цього жодного відношення!

— Він несе нісенітницю! — юний пірат ледь стримувався, аби не дати волю кулакам.

— Ти не повинен мені вірити, але я сам це бачив! — випалив Джонні, відчайдушно звиваючись у залізній хватці засмаглого пірата.

      Затамувавши подих, Еліс спостерігала за тим, що відбувалося. Їй рідко доводилося бачити брата в такому збудженому стані. Зазвичай хлопчина був яскравим промінчиком світла, сповненим веселощів, але зараз… зараз він нагадував розлюченого тигра, стискаючого свою здобич.

      Напружена атмосфера тиснула на піратку, змушуючи її мовчки спостерігати за розвитком подій, наче глядача —  захоплюючої театральної вистави. Але вона була не єдиною, хто вирішив залишитися осторонь від конфлікту. Трохи віддалік, елегантний кок Санджі ліниво випускав кільця сизого диму в прохолодне повітря. Час від часу він кидав томні погляди на прекрасну дівчину, завмерлу поруч із ним, немов мармурова статуя.

      Тягар атмосфери, що згустився до межі, раптом розсікся чітким ритмом кроків. Усі завмерли, мимоволі звернувши погляди до джерела звуку, побачивши Намі, яка наближалася до них. Обличчя дівчини зберігало похмурий спокій, а на лівій руці туго облягала чорна рукавичка, додаючи її вигляду зловісної загадковості.

— Намі... — ледь чутно вимовив ім’я подруги Луффі.

— Я знала, що ви з’явитеся тут... — крізь стиснуті зуби процідила вона, зневажливо окинувши поглядом присутніх. — І хто сказав, що ми накама, а, Луффі? — рудоволоса красуня подивилася юному пірату в очі, схрестивши руки на грудях, немов зводячи між собою та іншими невидиму стіну.

— Про що це ти? — юний капітан відпустив Джонні і звичним рухом, поправив свій солом’яний капелюх. — Ти наша накама. Ми прийшли за тобою.

— Накама? — її голос прозвучав різко, мов вістря кинджала, а губи торкнула ледь помітна усмішка. — Не сміши мене. Це була лише безглузде співпраця, і не більше.

      Холод у її словах міг би заморозити навіть найпалкіше полум'я, але очі… Очі Намі розповідали зовсім іншу історію. Луффі, що стояв навпроти, мовчки дивився на неї. Його пильний погляд ніби проникав за ту невидиму стіну, яку дівчина вибудувала навколо свого серця.

      Еліс відчула те саме, що й юний капітан. Її ніжно рожево-коралові очі блиснули задумливістю. Адже цей погляд Намі, піратка вже раніше бачила — на борту корабля. Тільки ці сумні очі видавали справжні почуття прекрасної злодійки, які та так старанно намагалася поховати під маскою холодності.

«Що ж тебе так мучить, Намі?» — з легким сумом подумала Еліс.

— Намі-са~ан! — з непідробним захватом протягнув Санджі, широко розкинувши руки. — Ви ж пам’ятаєте мене?! Давайте подорожувати разом!

— Тримайся подалі, ідіоте! Ти тільки погіршуєш ситуацію! — проричав Зоро, чия рука, загрубіла від безлічі тренувань, лягла на руків'я однієї з катан.

— Що ти сказав?! Кохання подібне до урагану! — обурився Санджі, з запалом дивлячись на мечника, але його слова ніби врізалися в непробивну стіну байдужості. — Ей, ти! Не смій мене ігнорувати!

— Хіба я не казав вам?! Ця жінка — відьма! Вона приєдналася до Арлонга і без тіні сумніву вбиває людей, аби лише досягти свого! Її мета — заволодіти селищем із схованим скарбом! — голос Джонні ставав гучнішим і лютішим з кожним словом, а очі спалахували ненавистю. — Від самого початку вона була підлою зрадницею з чорним серцем, наскрізь брехливою та бездушною! Вона водила вас за ніс увесь цей час, приховуючи свої справжні наміри! Але я на власні очі бачив, як вона безжально встромила ніж в Усоппа-анікі, вбивши його на місці! — хлопчина, захлинаючись власними словами, продовжував додавати усе нові моторошні подробиці, ніби підливав олію у вогонь, щоб полум’я його розповіді стало ще яскравішим.

— І що ж? У якості помсти ти хочеш убити мене? — дівчина кинула погляд із лукавою усмішкою, ніби насолоджуючись тим, що відбувається.

— Що?.. — розгублено пробурмотів Джонні, помітно зніяковівши.

— Знайте, Арлонг зараз у люті, — м’яко промовила рудоволоса красуня. — Він жадає смерті Ророноа Зоро та всієї його команди за дурну витівку. Ви можете володіти неймовірною силою, але перед справжнім чудовиськом ви — ніщо.

— Це зараз неважливо, — холодний голос мечника прорізав повітря. — Де Усопп?

— На дні моря, — пролунала її спокійна відповідь.

— Стерво, всьому є межа! — люто вигукнув Зоро.

      Слова Намі пронизали мечника, немов отруєні стріли, випустивши на волю неконтрольовану бурю люті. Його очі потемніли, подібно до грозових хмар. Без тіні сумніву пірат рвонувся вперед, вихоплюючи катани з піхов. Він більше не бачив перед собою тендітну дівчину. Він бачив лише ворога, який насмілився завдати болю його другові. Однак… здійснити задумане йому не дозволив кок…

— І ти перейшов цю межу, назвавши її "стервою", покидьку!!! — Санджі стрімко розвернувся на п’яті й з нищівною силою вдарив ногою, змушуючи мечника зупинитися. — Ророноа Зоро, хіба мечник піднімає свої мечі проти леді?! — у його очах палахкотіло обурення.