Глава 6. Довгоочікувана зустріч! Еліс вступає до команди Луффі!

      Завдяки своїй кмітливості та хитрості, Зоро вдалося вислизнути з пастки «Арлонг Парку», вправно використавши наївного риболюдину на ім'я Хачі. У той момент чоловік безтурботно займався риболовлею, зовсім не здогадуючись про те, що цей таємничий мечник вже встиг здолати його родичів. Не вагаючись ні секунди, Хачі з радістю погодився переправити незнайомих йому людей до селища Кокояші.

      Ступивши на берег, Зоро обережно ніс на своїх міцних руках тендітну Еліс. Хлопець крокував вивитою стежкою, крадькома кидаючи погляди на її витончену і тонку фігурку. Настільки тендітна і ніжна дівчина зуміла полонити його погляд своєю рідкісною красою, хоч і не була втіленням його ідеальних жіночих уподобань.

 — Ти занадто часто почав на мене поглядати. Невже я тобі сподобалася? — з лукавою посмішкою промурликала Еліс, привідкриваючи свої бездонні очі.

— З-зовсім не так!!! — поспішно заперечив Зоро, зніяковіло відводячи погляд.

— Ха-ха-ха… Ти такий смішний! Ха-ха-ха... — розсміялася вона дзвінким, мов дзвіночик, сміхом.

— Ей, ти занадто... дивна, — з труднощами підбираючи слова, промовив юнак.

—  Дивна? Невже? — здивовано перепитала Еліс, кокетливо змахнувши довгими віями. — Якщо так подумати, то я трохи вітряна. Я люблю красивих хлопців і себе за свою красу. Без ума від моря, сильна, а ще мій настрій іноді змінюється... Хм... В чому ж полягає моя дивність? — задумливо промовила вона, витончено торкнувшись підборіддя тонкими пальцями.

—  Так в усьому! — вигукнув Зоро, остаточно збитий з пантелику цією загадковою дівчиною.

— У мене раптом виникло відчуття дежавю. Зі мною сьогодні вже відбувалося щось подібне, — задумливо промовила чарівна сестриця Луффі.

—  Що відбувалося? — зацікавився мечник, піднявши одну брову.

 — Ти не перший, хто каже мені, що я дивна, — мовила дівчина, озаривши співрозмовника сяючою усмішкою.

— Значить, не я один це помітив, — пробурмотів собі під ніс пірат, окидаючи її задумливим поглядом.

— Красунчику, а як тебе звати? — промурликала Еліс, грайливо нахиливши голову набік.

— Ророноа Зоро, — з легким відтінком невдоволення в голосі мовив він, окинувши співрозмовницю трохи нахмуреним поглядом.

— А мене звати Еліс, — м'яка, ледь помітна посмішка грала на губах піратки, в той час, як в очах іскрився озорний вогник. — Слухай, Зоро, а ти випадково не бачив хлопця у солом'яному капелюсі?

—  Ти шукаєш Луффі? — запитав мечник, піднявши брову.

—  Що? Так ти його знаєш? От так пощастило! — радісно вигукнула красуня, натхненно підкинувши руки вгору.

      Еліс була сповнена життєвої сили, в різкому контрасті з її попереднім пригніченим та виснаженим виглядом, який тепер здавався лише майстерною грою. Зоро не став акцентувати на цьому увагу і з незворушним спокоєм опустив дівчину на ноги. Його несподіваний вчинок дещо розчарував піратку, адже вона ще хотіла трохи покрасуватися в ролі беззахисної принцеси, яку носять на ручках.

—  Я втомила тебе? — усміхнулася вона, грайливо нахиливши голову набік. 

—  Звідки ти знаєш Луффі? — спитав мечник, ухиляючись від її запитання.

— Я його сестра, але... не кровна. Нас пов'язує невидима, але міцна нитка, що пронизує наші душі, мов ми нерозлучні близнюки. — Дівчина помітно оживилася, але в її рухах все ще вгадувалася слабкість.

—  Він про тебе нічого не говорив. — Вимовив пірат з легкою недовірою.

—  Він не схильний ділитися подробицями свого життя з оточуючими... —  сестриця Луффі на мить замовкла, прибираючи неслухняне пасмо волосся за вухо. —  До речі, а ти більше не візьмеш мене на ручки? — спитала вона, кокетливо змахуючи довгими віями.

—  Ти здатна і на своїх двох ходити. —  Відповівши, мечник продовжив свій шлях розміреним кроком.

— Так-то воно так, але немає жодної гарантії, що я не впаду знову. —  Еліс поспішила слідом за ним, а в її голосі проскакував відтінок м'якого благання. —  Мені все ще погано.

— Якщо тобі так погано, то залишайся тут. Я не збираюся витрачати на тебе свій час. — відрізав Зоро крижаним тоном, підходячи до, стоячого неподалік, чоловіка, аби вивідати інформацію стосовно Усоппа.

«Такий відчужений...» — подумала піратка, завмерши за кілька кроків від нього.

      Незважаючи на свою безперечну привабливість, дівчина залишалася майже непоміченою оточуючими людьми. Цей факт ускользав від її власного сприйняття, але часом вона відчувала щось подібне. Зачаровано дивлячись на мечника, юна піратка зовсім не вникала в його слова, а лише вивчала кожну деталь його зовнішності. Вигляд цього сильного, рішучого чоловіка наповнював її відчуттям спокою та захищеності. Еліс інстинктивно відчувала, що в його руках набуде справжньої безпеки.

      Сподіваючись, що ця дивачка залишиться в сільській ідилії відновлювати свої сили, Зоро продовжив свій шлях, навіть слова не сказавши сестрі капітана. Та Еліс не збиралася його так просто відпускати в самотню мандрівку. Дівчина, наче вірна тінь, безшумно пішла за ним, потихеньку зрівнявшись своїми легкими кроками з його впевненою ходою.

—  Ти виглядаєш стривоженим. Щось трапилося? — спитала вона, спрямувавши на нього свій допитливий погляд, сповнений щирого зацікавлення.

— Хіба ж ти не хотіла відновити свої сили? Чому не залишилася у селищі? — не удостоївши її поглядом, мечник поставив зустрічні запитання, продовжуючи свій шлях.

— І знову ти змінив тему, — м'яко посміхнулася піратка, спрямувавши свій погляд у далечінь загадкових горизонтів, поволі ступаючи крок за кроком, немов дитина, зачарована красою навколишнього світу. — Так, я хотіла б відновити свої сили, але в цьому селищі жителі ледве зводять кінці з кінцями. Було б неправильно просити милостиню у них.

— Краще б попросила шматок хліба, замість того, щоб слідувати за тим, хто й води з собою не має, — пирхнув Зоро, кидаючи на неї косий погляд.

— Але ж ти можеш підтримати мене будь-якої миті. А я не проти зайвий раз опинитись у твоїх обіймах. Я навіть рада, що перебуваю в такому жахливому стані, адже завдяки цьому, ми з тобою зблизилися, — кокетливо мовила вона, з озорним блиском в очах.