Глава 5. Еліс – богиня?! Знайомство з фехтувальником на ім'я Зоро!

        Підпливши до свого рідного острова, Намі пришвартувала корабель у відокремленій бухті, прихованої від сторонніх очей. Міцно стискаючи в руках важку сумку, доверху набиту награбованими грошима, дівчина була готова висадитися на берег, проте піти, не промовивши й слова, прекрасна злодійка так і не змогла.

— Еліс, тут наші шляхи розходяться, — промовила Намі, з сумом дивлячись на замислену дівчину.

        Та її слова, мов луна, розчинилися у тихому плескоті хвиль, що накочувались на піщаний берег. Сестриця Луффі з жахом дивилася на спокійну гладінь моря, ніби чуючи в ній сумний шепіт.

 — Еліс? З тобою все в порядку? — стурбовано запитала рудоволоса красуня, ніжно торкнувшись її плеча.

— Намі, ... риболюди завдали вам стільки болю та страждань... — прошепотіла Еліс, спрямувавши на дівчину сповнені сліз очі.

—  Звідки ти... дізналася про це? — в подиві запитала крадійка.

— Море зберігає в собі пам'ять про все, що відбувається на його просторах. Я відчуваю це, —  прошепотіла Еліс, —  Я відчуваю весь біль морських дозорців та жителів цього місця!

— Хто ти взагалі така?! Ти з'їла диявольський плід?! — вигукнула рудоволоса красуня, відступаючи трохи від дівчини.

—  Я плакала? — усміхнулася піратка, ніжно витираючи свої сльози кінчиками пальців. — Те, що я відчула, було справді жахливим, однак... диявольський фрукт я не їла.  Я опанувала нелюдську силу. Море —  моя стихія! — її очі блиснули рішучістю та гордістю.

—  Ти дивна, —  фиркнула Намі, склавши руки на грудях.

—  Невже? —  здивовано перепитала Еліс, злегка нахиливши голову набік. — Якщо так подумати, то я трохи вітряна. Я люблю красивих хлопців та себе за свою красу. Без розуму від моря, сильна, а ще мій настрій іноді змінюється... Хм... У чому ж полягає моя дивність? — замислено промовила вона, витончено торкаючись підборіддя тонкими пальцями.

—  У всьому! —  рішуче заявила співрозмовниця.

— А-ха-ха-ха... — дзвінко засміялася піратка. — Намі, ти така весела! Ха-ха-ха... До речі, ти ж кудись поспішала. Вибач, що затримала. — Усміхнулася дівчина, поправивши своє довге, як морські хвилі, волосся.

— У розмові з тобою я навіть забула про те, що хотіла зробити. Дякую, що нагадала, —  сказала Намі, обдаровуючи Еліс м'якою, але натягнутою усмішкою.

— Не варто подяк. Можеш йти,— відповіла сестричка Луффі, лагідно дивлячись на дівчину. 

        Чарівна злодійка, немов легкий літній вітерець, покинула корабель, не оглядаючись. Її витончена фігурка розчинилася за вигином вузької стежки. Еліс із сумною замисленістю дивилася їй услід, проводжаючи поглядом цю тендітну, але таку сильну і незалежну дівчину.

— Вона тримає на серці глибоку образу і біль, — тихо промовила діва, осяяна легкою, співчутливою усмішкою. — Я рада, що змогла хоч ненадовго відволікти тебе від цього важкого тягаря. Значить ще не все втрачено.

        Юна піратка не стала поринати в співчутливі думки. Як тільки вона залишилася зовсім одна, дівчина осяяла натхненною усмішкою, сповнена надій на те, що незабаром вона зустрінеться зі своїм названим братом.

—  Чудово! — рішуче промовила сестриця Луффі, розпалена передчуттям. — Він явно сюди прибуде, а поки що... я обстежу місцевість.

        Спритно зістрибнувши з корабля, юна піратка навшпиньках крокувала по воді легкими, граціозними кроками. Раптом вона відчула щось неладне. Нахилившись, дівчина опустила долоню в теплу, переливчасту воду, а потім спрямувала свій погляд в далечінь. 

        Там вона помітила досить непоганий човен. У ньому дівчина змогла розгледіти двох рибоподібних істот, які вели кудись зв'язаного зеленоволосого юнака з пов'язкою на грудях. Еліс завмерла в оціпенінні, а коли їхні погляди зустрілися, її серце затремтіло, немов спійманий метелик. Уперше за тривалий час вона побачила таку приголомшливу статуру і проникливий погляд.

«Що з цією дівчиною? Вона з цих?» — промайнуло в голові бранця.

«Він... такий... такий... класний! ~ От би було чудово, якби він був у команді Луффі! ~ Тоді я була б на сьомому небі від щастя!!!» — від однієї цієї думки Еліс зніяковіла, злегка підстрибнувши.

        Захоплена зовнішністю незнайомця, дівчина не відразу помітила родича таких незвичайних істот — риболюда. Той і сам помітив її лише краєчком ока. Йому на мить здалося, що це лише видіння, що морочить розум, але ні, перед ним дійсно була чарівно приваблива незнайомка, яка дивним чином стояла на поверхні води. А подібне ж створити не під силу навіть їм, мешканцям морських глибин, що вже говорити про звичайного смертного? Не гаючи ані миті, він кинувся геть до свого босса — Арлонга.

—  М-м-м? — задумливо простягла піратка, кинувши погляд у бік промайнувшої постаті. — Здається, у мене будуть проблеми. Потрібно зійти з води, доки я не привернула до себе ще більше допитливих поглядів.

        Дівчина спритно ступила на твердий ґрунт берега.  Але земля виявилася їй незвичною для неї, через що вона послизнулася і незграбно звалилася додолу. До того ж, сили, безсумівно, залишали відважну шукачку пригод через голод, що дошкуляв її.

—  Чорт, ноги мене не тримають... —  з досадою вимовила вона.

        Дівчина намагалася знову підвестися, але всі її спроби були марними. Її ноги немов налилися свинцем, відмовляючись слухатися. Не бажаючи більше марнувати сили, Еліс почала оглядатися, сидячи на землі, проте картина, що відкрилася її очам, була аж ніяк не з приємних. Колись мирне поселення було спустошнене і перевернуте догори дном, ніби тут лютував ураганний вітер.

— Так і знала, що мирні жителі тут нещасні, — важко зітхнула юна леді, піднімаючись на ноги, але її тіло було надто слабким. — Блін, мені потрібно набратися сил, щоб ходити по землі.

        Тим часом, полоненика доставили до місця, званого «Арлонг Парк» —  бази риболюдей. Ці істоти виявили його в підозрілому човні, що дрейфував неподалік від них. Ще тоді незнайомець був міцно зв'язаний з невідомих причин. Про це негайно доповіли Арлонгу, який особистоприступив до його допиту. Але той за за разом повторював лише одне й те саме: