Глава 4. Вир, що розділив друзів! Еліс знайомиться з Намі!

       Десять років по тому.

       Дорослі Луффі та Еліс вирішили разом вирушити в море, у пошуках нових горизонтів та захоплюючих пригод. Хлопчик, який колись мріяв стати безстрашним піратом, за роки зовсім не змінився. Його погляд, як і раніше, іскрився неприборканим духом авантюризму, а солом'яний капелюх, подарований Шанксом, став його справжнім дорогоцінним скарбом та символом обіцянки.

       Еліс же перетворилася на справжню красуню з витонченою, наче висіченою з мармуру, статурою. Її довге, хвилясте волосся, граючи на вітрі, нагадувало морські хвилі, переливаючись смарагдово-лазурними відтінками, що пестили білосніжний пісок. Світла шкіра дівчини сяяла на сонячних відблисках, немов тисячі крихітних діамантів. Лише її очі були подібні до заповідних перлин, таївшись в морських ракушах. Така чарівна зовнішність робила Еліс схожою на морську богиню, і не дивно, що навіть довгі плаття, які воліла носити дівчина, не могли приховати її привабливу красу.

       Стоячи на золотистому березі, друзі прощалися з місцевими жителями, що прийшли проводжати їх у далеку дорогу. Еліс ніжно обіймала своїх люблячих прийомних батьків та маленьку восьмирічну сестричку. Ці теплі люди стали для дівчини справжньою сім'єю, подарувавши їй безцінні моменти радості та турботи.

—  Сестричко, коли я подорослішаю, то теж вирушу в захопливу морську пригоду! —  вигукнула дівчинка, обдаровуючи юну діву сяючою посмішкою.

—  Лая, звідки в тобі таке прагнення до моря? —  запитала Еліс, ласкаво піднявши на руки чарівну сестричку.

—  Братик Луффі говорив, що мріє знайти легендарний скарб Золотого Роджера —  Ван Піс. Я ж хочу дослідити дивовижний світ рослин, тому теж вирушу у свою захопливу подорож. —  з натхненням відповіла маленька.

«Її мрія така ж сама, як і в моєї покійної матері ... аби її доля була світлою», —  з сумом усміхнулася Еліс, ніжно поправивши пасмо темного волосся маленької дівчинки. —  Я вірю, що ти досягнеш успіху. Головне, ніколи не здавайся, що б не трапилось.

—  Добре! —  радісно вигукнула Лая.

—  Еліс, будь обережною. —  Зі смутком у стурбованих очах мовив батько, дбайливо забираючи маленьку доню з рук дівчини. —  Ти краще за мене знаєш, наскільки небезпечним може бути цей шлях.

—  Я не боюся того, що на мене чекає там. —  Мило посміхнулася вона, намагаючись розвіяти тривоги рідних.

—  Доню, візьми трохи грошей у дорогу. —  Стримуючи сльози, мама простягла гаманець з купюрами, які вона дбайливо відкладала. —  Цього має вистачити на певний час.

—  Залишіть їх собі. Вам вони потрібніші, тим більше я непогано заробила за цей місяць. Мені надовго вистачить, —  Еліс з гордістю показала невеликий мішечок із дзвінкими монетками. —  Тату, мамо, дякую вам щирого за те, що виховували мене як рідну дочку. Настане час, і я обов'язково повернуся до вас. Ви тільки не хвилюйтеся так про мене, гаразд?

—  Щасливої ​​дороги. —  Лагідно всміхнувся чоловік, з теплом дивлячись на доньку.

       Обійнявши рідних востаннє, Еліс сіла в невеличкий човник, де на неї вже чекав Луффі. Вони почали відчалювати, вирушаючи в незвідану морську пригоду. Погода в цей день була ясною та спокійною, наче саме небо благословляло їхню подорож. У блакитній висі величаво кружляли білосніжні чайки, а морські хвилі лінькувато колихалися, немов заколисуючи легкий посуд.

—  Ось човен і зник з поля зору, —  м'яко посміхнулася Макіно. —  Я сумуватиму за ними.

— Ганьба на все селище! Вони стали піратами! —  бурчав літній староста поселення, хмуро звівши сиві брови.

       Зручно розташувавшись на човні, Еліс опустила свою руку в дзеркальну гладь морської води, відчуваючи, як прохолодні хвилі ласкаво омивають її шкіру. За довгі роки вона зуміла наблизитись до своєї заповітної мрії —  стати невід'ємною частиною цього величного морського світу.

—  Яка гарна погодка сьогодні... —  усміхнено промовив молодий хлопчина, повільно опускаючи дерев'яні весла у бірюзові хвилі.

—  Так, просто ідеальний день для початку пригод, —  усміхнулася дівчина, блаженно заплющуючи свої очі, насолоджуючись свіжим солоним бризом. —  До речі, здається, у нас гості. Я відчуваю, що щось велике наближається до нас.

—  Велике? —  з цікавим передчуттям перепитав Луффі.

— Так... Більше схоже на...

       Але домовити Еліс не встигла. Раптово море навколо них здибилося, наче розлючений звір, і з безодні з'явилася величезна тінь. Могутній Морський Король, повелитель місцевих вод, націлився проковтнути шлюпку з відважними мореплавцями.

—  Здрастуй, господар прибережних вод! —  усміхнувся юний шукач пригод, щільніше насуваючи на голову свій солом'яний капелюх. —  Сьогодні ти не на тих напав. Десять років я чекав цього дня. — Хлопчина став у бойову стійку, рішуче блиснувши очима. —  Дивись, чого я навчився! —  крикнув він, витягаючи свою руку. —  Гому-Гому но ... Пістолет!

       З потужним розмахом, рука юного пірата рвонулася вперед. Її рух був настільки стрімким, що ледь помічався неозброєним оком, наче постріл з пістолета. Сила удару виявилася настільки великою, що морське чудовисько, видавши оглушливий рик, було відкинуто геть.

—  Знай наших, рибино! —  ликував юнак, притримуючи руку, що повертається в нормальний стан.

—  Луффі, це ж він відняв руку Шанкса? —  стурбовано запитала Еліс.

—  Так. Шанкс врятував мене від нього того дня. Я тоді думав, що точно загину, —  серйозно мовив Луффі, дивлячись услід морському володарю.

—  Розумію. Море знасправді зберігає у своїх водах справжніх монстрів... —  задумливо промовила юна піратка, спрямувавши погляд до горизонту. —  До речі, а скільки ти хочеш накам у команду зібрати?

—  Хм... Людей так десять і прапор обов'язково, —  відповів він із загорілими очима. —  Ти ж також у моїй команді, тому...

—  Я не давала свого дозволу на це. —  Перебила його юна леді, злегка насупивши брови. —  Скільки разів тобі повторювати, що я не в твоїй команді?