Глава 1. Дівчинка серед океану! Шанкс та його команда!

      У безкрайньому океані, серед зруйнованих останків кораблів, відчайдушно боролася за своє життя маленька дівчинка. Її тоненьке тільце, змучене битвою з лютими хвилями, ледве трималося на плаву. Здавалося, ще мить —  і вона назавжди зникне в безодні. Але вогник рішучості в її очах не згасав, навіть незважаючи на те, що сили покидали її.

      Несподівано, вдалині з'явився піратський корабель, прапор якого майорів на вітрі. Це був корабель відомого пірата —  Рудоволосого Шанкса.

—  Тут так багато уламків, —  задумливо промовив снайпер команди —  Ясопп, вдивляючись у морську далечінь крізь бінокль. —  Це були кораблі Морського Дозору. Можливо, вони потрапили до нещодавнього шторму.

—  Вони не такі дурні, щоб не витримати звичайний шторм, —  усміхнувся Шанкс, схрестивши руки на грудях. —  Тут явно сталось щось інше. Ну та й добре, продовжуємо шлях!  

— Стривай... Там хтось є... Я бачу... я бачу дитину! —  вигукнув чоловік.

      Капітан примружився, вдивляючись у іскристу гладь океану. І, справді, серед білогривих гребенів хвиль виднілося тендітне тільце, що явно належало зовсім юному створінню.

— Дитина посеред океану? Цікаво, що тут могло трапитися? Потрібно її врятувати. —  рішуче промовив рудоволосий пірат, віддаючи негайний наказ своїй команді.

      Не втрачаючи жодної секунди, корабель із чорним вітрилом попрямував до виявленого місцезнаходження. І чим ближче вони підпливали, тим ясніше ставало, в якому відчайдушному стані була дитина. Покрита саднами та синцями, з зацькованим поглядом, дівчинка, здавалося, ледве трималася на плаву. Варто їй усвідомити, що її виявили, як бідолаха здалася, знепритомнівши. На борту корабля їй негайно надали необхідну медичну допомогу.

      Нарешті минули довгі, болючі дні. Дівчинка повільно відкрила свої обважнілі повіки, моргаючи від яскравого світла, проникаючого в каюту. Перше, що вона побачила — сидячого поруч Шанкса. Могутній піратський капітан дрімав, спираючись ліктем об стіл, очевидно, не зводячи з неї пильного погляду весь цей час.

«Ця людина ... він пірат ... Мені терміново треба піти звідси», —  схвильовано подумала малишка, намагаючись підвестися з ліжка. Але ослаблене, змучене тіло зрадливо підвело її, і вона з глухим стукотом звалилася на підлогу.

—  О? Ти вже прийшла до тями? —  промовив Шанкс, окидаючи поглядом перелякану дівчинку. — Ти довго спала.  

— В-ви ж Шанкс, правда? — спитала вона тремтячим, але сповненим цікавості голосом.  

— Ти мене знаєш? — здивувався рудоволосий чоловік, підводячи брову. 

— Мені про вас розповідав батько і показував листівку з вашим зображенням, — пояснила дівчинка, нервово смикаючи край свого плаття.  

— Мабуть, твій батько був дозорним, — припустив Шанкс, почухуючи підборіддя.

—  Д-да. Він завжди брав мене з собою, коли виходив у море, — підтвердила вона, опустивши свій погляд.

— Брати дитину з собою, будучи дозорчим... Він, мабуть, не піклувався про тебе, як справжній батько, — з жалем у голосі промовив пірат і підійшов ближче до тремтячої дівчинки, ніжно торкаючись її чола. — Жар уже спав. От і добре, — усміхнувся він, намагаючись заспокоїти дитину. — А ти дуже смілива дівчинка. Розмовляєш із піратом впевнено, хоч і страшно, — зауважив Шанкс, обдаровуючи її теплим поглядом.

— Еліс... — крихкий голос дівчинки луною розлився просторою каютою корабля.

—  А? – перепитав чоловік.

— Мене звуть Еліс, мені всього сім рочків. Я думала, що помру тут, у цій бурхливій стихії... — дівчинка схлипнула, з її ніжних щічок заструмували сльозинки. — Але ви мене врятували, пірати... Спасибі вам, Шанкс! — Еліс обдарувала свого рятівника найщирішою та променистою усмішкою.

      Чоловік ніжно посміхнувся у відповідь, обережно піднімаючи крихітну дівчинку на руки. У його добрих очах не було й тіні тієї крижаної байдужості, якою колись лякав її покійний батько. Вона бачила, як він ставиться до неї з такою ніжністью та обережністю, ніби намагаючись не злякати тендітне створіння. Дівчинка відчула, що може покластися на цього чоловіка, і довірливо дозволила йому взяти себе на руки.

      Дбайливо поклавши дитину назад у ліжко, Шанкс попрямував до виходу з каюти, але не став йти мовчки. Зупинившись біля порога, він озирнувся і промовив теплим, турботливим голосом:

— Я покличу лікаря і накажу приготувати тобі смачну їжу.

—  Дякую, —  тихо відповіла Еліс.

      З часу злощасної корабельної аварії минуло чимало днів, і за цей час багато чого змінилося в житті юної Еліс. Вона встигла познайомитися практично з усіма членами екіпажу корабля, а їжа, яку їй готували дбайливі пірати, була значно смачнішою за ті мізерні наїдки, що давали їй дозорці. Ця незнайома їй раніше турбота допомогла дитині знайти довгоочікуваний спокій, і тепер її щира посмішка осяяла палубу судна.

      Зміцнівши і впевнено стоявши на ногах, Еліс не хотіла більше нудитися в тісних стінах каюти. Вона вийшла на відкрите повітря, милуючись величною красою морських хвиль, що накочувалися на борти корабля.

—  На що ж ти так пильно дивишся? — поцікавився підійшовший Ясопп.

—  На хвилі! Вони такі прекрасні! — із захопленням вигукнула вона. — Я ніколи не втомлюся милуватися їхньою чарівною красою!

—  А ти позитивна дівчинка! — легенько засміявся чоловік. — Так і не скажеш, що ти зазнала корабельної аварії!

      Слова Ясоппа змусили Еліс знову зануритися у той злощасний день. Її сяюча усмішка зникла, поступившись місцем глибокої печалі, і вона важко зітхнула, опустивши погляд на безкрайні хвилі океану.

—  А, ой. Вибач, що нагадав про це. —  Почав відчувати себе винним хоробрий снайпер.

— Все гаразд, дядечку Ясоппе. Я безмежно люблю простори манливого, могутнього моря, проте те, що воно таємниче приховує у своїх глибинах, неможливо передати словами. Те, що сталося, вже не виправити, і мені залишається рухатися вперед. Можливо, мої слова роблять мене егоїсткою, враховуючи, що мій батько загинув у той «шторм», але я більше не плакатиму і страждатиму. Я дала обіцянку, що житиму, незважаючи ні на що! — із посмішкою промовила дівчинка.