Розділ 3. Секрети синдикату

Після розмови з Юрієм у барі, Алкін повернувся до свого кабінету. Він сидів у темряві, освітлюваний лише слабким світлом настільної лампи, обмірковуючи план. Проникнути у злочинний синдикат було ризиковано, але це здавалось єдиним шляхом до розкриття справи Петрова. У голові він детально розписував кожен крок, враховуючи, що одна помилка могла коштувати йому життя.

„Завоювати довіру, обережно збирати інформацію, залишатися непоміченим“, — повторював він собі, витягаючи зі шухляди чистий аркуш паперу для заміток. На ньому він швидко начеркав основні етапи свого плану, а потім відклав його в сейф.

— Жодних прямих доказів, якщо мене зловлять, — тихо сказав він сам собі.

Наступного дня Алкін відправився на зустріч з контактною особою синдикату — дрібним посередником на ім’я Геннадій, якого він знайшов через стару справу. Геннадій був хитрим шахраєм, але не мав того рівня обережності, якого дотримувалися більші гравці.

Алкін увійшов до кафе, де призначив зустріч, і одразу помітив Геннадія. Той сидів у кутку, обережно поглядаючи на вхід.

— Геннадію, — привітався Алкін, сівши навпроти.

— Хто це у нас тут? — Геннадій посміхнувся, але його очі залишалися пильними. — Здається, ти коп.

— Ні, не здається, — сухо відповів Алкін, нахилившись ближче. — Але сьогодні я прийшов не як поліцейський.

Геннадій скептично поглянув на нього.

— І чого ти хочеш? — запитав він. — Я за звичкою уникаю „копів“.

— Мені потрібна робота. І з вашими людьми, — відповів Алкін.

— Ти що, знущаєшся? — засміявся Геннадій, але швидко припинив, побачивши серйозний вираз обличчя Алкіна. — Добре, скажімо, я дам тобі шанс. Але знаєш правила? Якщо ти зрадник, тебе знайдуть навіть під землею.

— Ти лише скажи, куди прийти, — холодно відповів Алкін.

Геннадій якусь мить вагався, а потім кивнув, сказавши:

— Добре, є одна справа. Ти почнеш з перевірки. Завтра о дев’ятій вечора, закинутий завод на східній околиці. Не спізнюйся.

Наступного вечора Алкін прибув на вказане місце. Просторий склад з облупленими стінами й розбитими вікнами виглядав мертвим, але всередині кипіло життя. Кілька чоловіків, озброєних автоматами, пильно стежили за територією. Алкін вдягнув потерту куртку, яка робила його схожим на одного з їхніх людей.

— Хто ти? — прогарчав один з охоронців, коли Іван наблизився.

— Я від Геннадія, — відповів Алкін. — Він сказав, що тут мене чекають.

Охоронець обмінявся поглядом зі своїм напарником і махнув рукою:

— Проходь. Але не створюй проблем.

Алкін увійшов до головної кімнати, де його вже чекав куратор синдикату — чоловік середнього віку з гострим поглядом і сивим волоссям, якого називали Макаром.

— Ти і є той „новачок“ від Геннадія? — запитав Макар, уважно оглядаючи Алкіна.

— Так. І готовий до будь-якої роботи, — відповів той, намагаючись не показувати нервозності.

— У нас немає місця для слабаків чи боягузів, — сказав Макар, спостерігаючи за ним. — Але, якщо Геннадій тебе рекомендував, я дам тобі шанс.

Алкін отримав своє перше завдання — доставити невеликий контейнер з „вантажем“ до іншої точки міста. Він знав, що це лише перевірка, але водночас це була можливість зібрати більше інформації про операції синдикату.

Протягом наступних тижнів, Алкін працював на синдикат, поступово здобуваючи їхню довіру. Він став подвійним агентом, вдаючи вірного виконавця їхніх наказів і передаючи їм вигадану інформацію, водночас таємно збираючи докази їхніх злочинів.

Одна з його задач вивела його на операцію з відмивання грошей. У напівтемному підвалі він побачив кілька чоловіків, які працювали над фальшивими документами.

— Ви довіряєте цьому новому? — запитав один із них.

— Поки він приносить нам гроші, чого б й ні? — відповів інший.

Алкін, хоч і поводився впевнено, був настороженим. Він знав, що синдикат ретельно стежить за його діями. Будь-який неправильний крок міг викрити його.

Одного вечора, Алкіну вдалося зібрати докази про те, що синдикат має зв’язки з кількома високопосадовцями. Він сфотографував список імен і сховав їх у таємному сховищі в своїй квартирі.

— Політичні зв’язки... Це значно ускладнює справу, — сказав він собі, розглядаючи список. — Але це також ключ до викриття всієї мережі.

Втім, його активність привернула увагу Максима, правої руки лідера синдикату. Одного дня, коли Іван передавав „вантаж“, Максим підійшов до нього.

— Алкіне, — промовив він із суворим виразом обличчя. — Ми стежимо за тобою. І я хочу знати: чому ти тут?

— Для роботи, — відповів Алкін, дивлячись прямо в очі Максима.

— Сподіваюся, що це правда, — сказав Максим, відступаючи. — Бо якщо ти граєш у свої ігри, це погано закінчиться.

Після цього Алкін розумів: час грає проти нього. Він мав діяти швидко, щоб зібрати всі докази й завершити місію, перш ніж його викриють.