1

    Ледь-ледь переставляючи ноги, Женя тягнулася до брудних бинтів. Той що чорніший обмотував шию, ті що на зап'ястях, Влад притискав до грудей. Там вже давно не тьохкало серце, але відчувалось збентеження. Хлопчик позадкував до голої стіни. Коли довгий плащ торкнувся цегли, нікчема здригнув. В кімнаті було темно, але це не завада для вампірів. Тоненькі пальчики намагались схопити бинтовий шарф, але в останню секунду зупинилися.

— Убозтво, покажи, що під бинтами, — ласкавим голосом мовила Женя.

— Будь ласка, не треба, — зігнувшись, попросив Влад. Без бинтів він був ніби нагий. Щоки порожевіли, а дихання почастішало.

— Розкажи мені, бовдуре, як в пеклі серед тисячі грішників ти обрав саме це тіло? Воно ж побите, поранене, гидке, зате обличчя миле.

— Я не знаю, — процідив скрізь губи нікчема. — Воно мені подобається.

Поправивши кучеряве волосся прошепотів звір:

— Поганий смак. Тебе і так продовжать називати всякими злими словами. Чекай поки хтось не б'є колом в серце, може тоді візьмеш щось нормальне. От дивись, — Женя показала на лоб, — я краща чим ти. Між бровами світилися цифри. Це гордість для вампіра, але духовна смерть для людей. Число звіра 666. Душа, в якої Влад забрав плоть, буде вічно палати. І ніхто їй не прийде на поміч. При житті той грішник мав прізвище Скляренко. А дівчинку — Дятлова, але через клеймо її називають Дияволова.

     Порив заздрості. Влад кинувся до дверей та через секунду опинився в калюжі. Човгаючи по грязюці, він подивився у далечінь. Навколо було багато дерев, більшість з яких засохли. Теплий вітерець промчався між плащем і затих. Білі хмари повільно йшли по небу. А місяць сховався, ніби не хотів бачити Скляренка. Вампір перейшов дорогу і вийшов до старого кладовища, де нещодавно поховали підлітка.Та людина у свої 17 років блудила з різними дівчатами. І це тіло повинно повстати. Навколо хрести, холодна земля і біси. Влад торкався чорнозему, перебивав його і навіть зробив кульку. Час від часу піднімав карі очі і вдивлявся в демонів. Ті бродили повільно коло могил, деякі махали хвостом. Всі вони ненавиділи себе та інших. Матюкалися, намагалися схопитися за рога та зламати їх, але нічого не виходило. Один із нечисті топтав ногою власний хвіст та жалібно пищав. Агресія повільно з'являлася в думках Влада. Він бачив, як вітер гойдав гілку дуба і сам хотів стати листком. Щоб зрозуміти те відчуття, Скляренко кинув землю в себе. На секунду ноздрі забилися. Для вампірів повітря не важливо*. Йшли хвилини, а підліток не прокидався. Через пігодини повинно світати і Влад вирішив повернутися додому. Женя весь час спостерігала за ним.
«Щось тут не так, — поправляючи фіолотову сукню, подумала Дятлова». Вона обійшовши могилу, відкрила рот. Затамувавши подих, вдарила кулаком по хресту. На землі лежало гусяче пір’я, а справа від нього золоте колечко.

— Хтось зробив ритуал, щоб мертвець не прокинуквся. Треба його вбити, — з цими словами вона впала у відчай.

* Вампіри уміють дихати, але для них це не обов'язково.