Розділ 45. Еріан і Каель

Медичне крило пахне гіркими травами і старим каменем. Зоя принесла чай.

Я напівлежу на вузькому ліжку. Дар ледь працює. Тиша в голові — дивна, незвична, здається, я зараз не чую майже нічого, тільки мій власний подих і серцебиття та глуху ритмічну пульсацію Мітки. 

Каель сидить поруч — на підлозі, спиною до стіни. Від мого ліжка до нього — десяток дюймів. Він не торкається мене. Просто сидить і дивиться на двері. Крізь двері — туди, де Еріан.

— Він ще тут, — кажу я.

— Знаю.

Я розумію, як Каель бачить все: Еріан дав хибний документ, хотів, щоб вовки знищили одне одного за моїм наказом. І це частково правда, гірка правда, а я раніше навіть не усвідомлювала своєї сили і… призначення… 

— Він не знав, що документ хибний.

— Це не змінює того, що він зробив.

Теж правда.

— Що ти хочеш зробити?

Він встає і йде до дверей. Кожен крок — точний, виважений. Людина і звір разом, це те, що з'явилося після того як він зміг подолати і взяти під контроль обох. 

— Залишайся тут.

Він виходить, Зоя дивиться на мене.

— Він піде його вбивати.

— Ні. Бо мертвий Еріан — просто злочинець, якого поховають і забудуть. Живий — свідок. Він знає про план Феррасів все, без нього Рада може звинуватити кого завгодно. Включно з Каелем. — кажу пересохлими губами. Ці ж слова і знання через Мітку я відправляю і Каелю і вже знаю, що він почує і прислухається. 

Я спускаю ноги з ліжка. Зоя дивиться з шоком на мої спроби.

— Ти ледь стоїш.

— Допоможи мені!

Ми знаходимо їх на арені. Ритуальний бій Правди уже йде — камінь подряпаний, Еріан тримає ліву руку до боку, Каель стоїть нерухомо, руки вздовж тіла, але я бачу: кігті ще не зникли.

Навколо — вовки з нашивками Рейвенгарду та Бети і Омеги. Жодного — з клану Феррасів, і що з ними та де вони, я зараз навіть питати боюсь. 

Еріан стоїть прямо. Поранений, але прямо.

— Вбий, — каже він тихо, майже м'яко. Ніби просить прості речі.

Я відчуваю від нього: полегшення. Справжнє. Він стоїть перед Каелем без плану, без розрахунку — і готовий. Це логічний кінець. Він помилився у фундаментальному припущенні, і все, що він будував зруйновано.

Смерть від руки альфи — логічно і навіть почесно. Тому він чекає.

Каель піднімає руку.

— Ні!

Мій голос лунає хрипко і надламано. Обидва дивляться на мене.

Я стою на краю арени з Зоєю під лікоть і кажу:

— Еріан потрібен живим. Мертвий він — просто злочинець. Живий — свідок. Він знає про план Феррасів все. Кожен крок, кожне ім'я, кожну зустріч. Без нього Рада може звинуватити у перевороті кого завгодно. — Я дивлюся на Каеля прямо. — Включно з тобою. — повторю те, що вже відправляла йому через мітку. 

Тиша. Вітер крутить сніг за вікном, Каель дивиться на мене. Потім — на Еріана. Потім — знову на мене.

Він опускає руку, кігті зникають. Він робить крок назад від Еріана.

Еріан дивиться на мене. І в ньому — щось, що я не очікувала: питання без відповіді. 

Коли саме він почав помилятися у людях? — висвітлюється питання на його обличчі. 

— Я помилився в розрахунку, — каже він. — Ти врятувала мене, і я в боргу перед тобою. 

Він іде через арену, крізь темряву. Не озирається. Рівні кроки і тільки ліва рука, притиснута до боку.

Він іде в ніч з боргом якого не знає як повернути. Це зав'язка чогось великого.

Зоя відпускає мій лікоть.

— Ти щойно врятувала вампіра, який намагався тебе використати. Через розрахунок.

— Так.

Вона мовчить секунду. — Добре.

Каель підходить. Опускається навпочіпки — так що ми на одному рівні. Простягає руку долонею вгору.

— Ти жива.

— Так.

— Добре.

Я кладу свою руку в його. Мітка — тепла. Тиха.

— Ви зарано покинули медичне крило, — каже Зоя. — Обоє ледь на ногах стоїте!