Розділ 21.2

Він іде раптово без попередження. Проходить повз мій стелаж і не дивиться. 

Я сиджу і слухаю, як його кроки стихають за стіною. Камін тріщить, тіні рухаються по стелажах — повільно, ліниво, ніби їм нікуди поспішати.

Потім я бачу книгу на столі, де він сидів — через один ряд від мене. Вона відкрита. Я встаю — ноги затерпли від довгого сидіння, кров повертається повільно, як завжди — і підходжу.

Книга стара, в неї потертий корінець, пожовклі сторінки. “Природа пари: дослідження звіриного зв'язку у вовчих кланах”. Я дивлюся на відкриту сторінку — і бачу: підкреслений рядок. Олівцем. Свіжий — грифель ще не встиг потьмяніти, лінія чітка, рівна, проведена рукою, яка не тремтить.

“Звір завжди знає першим”.

Я стою і дивлюся на ці чотири слова. Він залишив це спеціально. Або ж він підкреслив це давно і забув книгу, чи може він підкреслив це сьогодні, поки ми сиділи в тиші, поки я не дивилася, і двадцять хвилин на одній сторінці були не тим, чим здавалися. Або ж він не залишав і не підкреслював, а просто читав і пішов і книга залишилася.

Я не знаю. І це — вперше за весь час у цьому світі — я не знаю, що він відчуває. І це страшніше, ніж коли я думала, що знаю. Тому що коли я думала, що знаю, — я контролювала хоча б свою інтерпретацію. Зараз — навіть цього немає.

Я кладу книгу назад. Закриваю. Потім відкриваю знову — на тій самій сторінці. “Звір завжди знає першим”. Закриваю. Кладу.

Виходжу з Архіву. У коридорі — холод, і після тепла бібліотеки він б'є по шкірі, як вода, і я здригаюся — всім тілом, від шиї до п'ят. Я стою і відчуваю: від мене самої іде тепло. Десь під ребрами, де зазвичай живе тривога — замість неї щось інше. Не спокій — ще занадто рано для спокою. Але це — не страх, біль чи самотність.

Я провела годину в одній кімнаті з людиною, яка мене ненавидить чи принаймні так каже, і мені було добре.

Це — проблема. Це — велика, серйозна, небезпечна проблема, тому що я не повинна відчувати тепло від мовчання людини, яка тримає книгу і не читає її. Я не мушу стояти в холодному коридорі і думати про підкреслений рядок і про те, чи він залишив його для мене.

Я знов прокрутила в голові: звір завжди знає першим. А людина — ніколи не знає вчасно.

***

— Марто.

Зоя стоїть у кінці коридору. Зоя ніколи не виглядає збудженою — вона виглядає зібраною. Рухається швидко, як завжди, ніби у неї менше часу, ніж в інших. Короткі кроки. Руки в кишенях.

— Ти чула?

— Що?

Вона підходить ближче. Знижує голос — хоча в коридорі нікого, о другій ночі тут нікого, але Зоя Дорнак знижує голос завжди, коли говорить щось, що може стати зброєю.

— Завтра приїздить лідер клану Феррас. Алрік Феррас. Офіційний візит.

Я дивлюся на неї. Ім'я — знайоме: Зоя згадувала його раніше, коли пояснювала мені ієрархію Ради. Три правлячі клани. Рейвенгарди — Каель. Дорнаки — Зоя, хоч і молодша гілка. Ферраси — Лукас.

Алрік Феррас — голова клану, дядько Лукаса, — розповідає Зоя. — Людина, яка вірить, що вовки мають підкорити людський світ, і будь-які договори з нелюдськими расами — зрада.

— І що? — питаю я, хоча вже знаю відповідь. Або думаю, що знаю.

— Він приїздить не просто так. — Зоя дивиться на мене — прямо, без відведення погляду, як завжди. — Він приїздить перевірити тебе. Перевірити, чи ти — достатня причина розірвати договір.

Пауза. Камінь стін поглинає звук, і тиша тут інша, ніж в Архіві — холодна, порожня, без тепла камінів.

— Він шукає привід, — каже Зоя тихіше.

Я дивлюся на неї. Думаю про конверт на ліжку — третє попередження, про Лукаса — методичного, акуратного, з каталогом і датами. Він — племінник, Алрік — голова клану. Лукас збирає попередження, Алрік приїздить перевірити результат. Це не два окремих процеси, а один — і він складніший, ніж я думала.

— Дякую, — кажу я.

Зоя дивиться на мене секунду і киває, потім іде. Швидкі кроки, руки в кишенях. Вона не озирається.

Я все одно думаю про підкреслений рядок. “Звір завжди знає першим.” А людина — ніколи не знає вчасно. Ні він, ні я.

Я повертаюся до кімнати. Конверт лежить на ліжку — жовтуватий, з печаткою, з параграфом сімнадцять, підпунктом три. Одне попередження до кінця.