-67-

Вампір.

Як тільки почув що саме тоді побачив, то мало не вибухнув від захвату! 

Адже я побачив СОН! Свій перший у житі сон, що є неможливим! Від чого я мало не дурів усвідомлюючи це!

“А щоб мене прокляті забрали до пітьми! Я його бачив! Я його бачив і зараз міг дізнатися, як це зробити знову!” – не міг у це повірити, навіть коли проговорював усе це у власній голові. Бо… Вирвиська, я міг нарешті теж бачити сни, як і всі інші. І це неймовірно! Бо тоді виходить, що я теж маю душу… і вона не проклята. Я живий, як і всі.

З величезним очікуванням дивлюся на Катерину, що розгублено бігала очима, нічого не кажучи.

– Катерино… – заледве видихнув мало не пошепки, оскільки мій голос незрозуміло тремтів. Особливо тоді, коли вона так довго мовчала. 

Смаколик підводить на мене ясніший погляд, від чого моє серце загупало тільки швидше, що здавалося скоро мало розтрощити мої ребра в пил. З трепетом затамовую подих, як вловлюю ледь помітний рух її губ, краєчки яких смикнулися та невпевнено розтулилися.

– Я… я не знаю. – хитає головою – Як і того, чому ти взагалі побачив мій сон.

Стримано видихаю, відчуваючи легке розчарування. Яке я нізащо – не бажав приймати. 

“Я ще не все дізнався!” – переконую себе.

– Але чому тоді я не побачив сон вчора, коли твоя магія на мене діяла? – схвильовано питаю хапаючись за ще одну нитку. Згадавши як при дії магії я лише чув її думки.

– Напевне тому, що мені вже декілька ночей нічого не снилося – стенає плечима.

Це залежить від цього?

– Тобто ти не бачиш сни кожної ночі?

– Ні.

Отже, люди їх бачать не постійно? Або ж тільки вона?

– А минулої ночі тобі щось наснилося? – нетерпляче цікавлюся, щоб вона спробувала знову використати на мені свою магію, але швидко розчаровуюсь чуючи чергове “ні”.

– Ти володієш магією снів?

– Деонте, я не знаю – поблажливо розводить руками – Мені відомо про це рівно стільки, як і тобі.

“Але куди більше, аніж будь-якому вампіру відомо про сни. Як і мені.” – роздратовано додаю подумки цей прикрий факт. Та гадаю я скоро зможу дізнатися, що є каталізатором для її магії, аби побачити наступний сон. Варто тільки перевірити декілька моїх припущень і закономірностей, які я встиг помітити. Бо я все ж мав свій (офіційний дозвіл) на використання її магії – коли мені того захочеться. Чому я був дуже радий. Тож, не бачу проблеми, аби не користуватися цією нагодою на повну.

“Та для початку, їй має щось наснитися. Вірно ж?” – запитую твань дослухаючись до своїх чуттів, що ствердно вібрують. Що ж, перший крок зроблено, а от далі… 

“Отже, якщо вже я не побачу її сон зараз, а лише чутиму думки – це означатиме, що її магія спрацювала як треба.” – роблю висновок під схвальне шипіння твані, що була задоволена нашим поки що найбільшим прогресом у цій справі, але ненадовго. Адже я був рішуче налаштований використати всі свої можливості на повну, щоб отримати бажане!

Помічаю що Катерина притихла уважно мене розглядаючи, а я тільки зараз усвідомлюю що перекинувся у свою справжню іпостась від перезбудження. Так, ще й вчепився у неї як ненормальний! Прокляті мерці! 

Прибираю руки з її плеч, за які тримав Катерину увесь цей час. Намагаюся поводитися максимально спокійно й природно, але… Лайно! Все в мені нестерпно напружується від того, як пильно вона мене розглядає. Що навіть твань застигла настороженим звіром, який тільки і чекав на те, коли його проженуть, або ж ні… Вирвиська. Я ніяк не міг зрозуміти її реакції, якої так і не було, або ж була? Я її пропустив?

Прислухаюся до її рівного серцебиття.

“Прокляті! Не розумію!” – нервово сичу намагаючись запхати цікавість власної твані всередину й повернутися до людського вигляду, але не виходило. Бо не скажу, що мені й самому не було цікаво дізнатися як вона відреагує. Оскільки Катерина не пішла і не відсторонилася від мене, після мого першого оберту, як і зараз. Але чому? Люди ж постійно звалюють, як бачать мене таким.

Мені неприємно кривить нутро, через що закортіло поморщитися від того, як саме я зараз виглядав. Ніколи не любив цю свою іпостась. А тим паче зараз не бажав, щоб вона дивилася на мене, але водночас… Щось всередині мене так і прагнуло показатися перед нею саме таким, і побачити яка буде її реакція на тверезий розум. Що вона подумає насправді коли у неї буде вдосталь часу, щоб побачити те, що перед нею стоїть.

Смаколик обводить мене вивчаючим поглядом, повільно ковзаючи від ніг до голови, задираючи голову. Вона кумедно морщить чоло, схиливши голову на бік від чого мені хотілось посміхнутися, але ця її зосередженість мене напружувала. Адже зараз вона могла бачити в мені потворну істоту, що цілком здатна вбивати заради власного задоволення. 

Оскільки я це робив. І неодноразово.

“Вирвиська, як же мені кортіло знову почути її думки що крутяться у її гарненькій голівці! Що вона про мене зараз думає? Її відлякує цей мій вигляд? Їй некомфортно поруч зі мною? Огидно? Не приємно?” – згорав у цій напруженій тиші та її настільки відкритого погляду від якого мені ставало ніяково.

Може запитати?

Її сіро-зелені очі оцінююче звужуються. Ніби виносячи очевидний вердикт.

Не витримую заговоривши першим.

– Потворно? – хриплю спотвореним голосом уважно стежачи за її реакцією.

– Що? – її брови злітають догори у здивуванні – Ні. Ти виглядаєш досить не погано. – поспішно видихає активно жестикулюючи руками, у що мені слабо вірилося – Просто ти на декого схожий, ось я і задивилася на… – Смаколик обривається на півслові зімкнувши пухкі губи, коли її щоки спалахують рум’янцем. А в мені все несподівано заклекотало від цієї її реакції, попри мої власні сумніви щодо правдивості її слів. Що я вже і сам не помічаю, як на моїх губах проступає лукава посмішка.