-63-

Вампір.

Терпимо стою на своєму місці відчуваючи горілий сморід, що йшов від дракона. Осторонь спостерігаю за Катериною, чую її ритмічне серцебиття з довгими паузами перед наступним ударом. Подих її був тихий. Як і всі рухи тіла.

Хмурюся.

Їй було не комфортно з ними сидіти.

Опустивши плечі, вона мовчки копирсається у своїй тарілці так і нічого не з’ївши за цей час, лише покусувала свою нижню губу. 

Катерина знову дивиться у мій бік, на цей раз з таким поглядом від якого мені самому стає неприємно. Все моє нутро кривить коли бачу сіро-зелені очі з легкою червоністю, яка мені не сподобалася. Я бачив як ці очі мовчки кричали до мене з благанням та якоюсь незрозумілою панікою все це припинити.

Стискаю щелепу, роблячи глибокий вдих коли щось всередині мене неприємно розривалося у грудях. Через що не витримавши, я потягнувся до неї своєю звабою і…

Не знаю. Я був трохи приголомшений.

Її стан був повністю відкритий до впливу моєї магії, для якої… Вона сама ж відкрилася мені, не пручаючись, що я міг ненадовго відчути її стан та почуття у цю мить. 

Я не помилився. 

Катерина відчувала наростаючий біль що переростав у хвилювання, знервованість, смуток і майже тихий крик. Примарне виття якого я міг чути у своїй голові від чого моя твань побито скручувалась в клубок. Що я вже сам був ладен просто взяти її за руку і вивести звідси, аби тільки не бачити її цього убитого стану. Навіть ненадовго замислююсь над тим, яким чином минулої ночі я зумів почути її думки, які б зараз охоче почув би, щоб витягти її звідси. Достатньо було б одного її слова. Натяку. І я б це зробив.

Та вона вперто мовчала.

А діяти зараз на власний розсуд – я не міг. Адже дав слово – що не втручатимусь. І сам добре розуміючи, що так буде краще. Оскільки теж зважав на стан старої демониці, яка зараз була у не найліпшому стані.

Що я й досі не міг второпати, якого демона, вона взагалі потягнула сюди Катерину! Якщо добре знала, що у разі якогось лайна – вона не чім не зможе їй тут допомогти!

Закипав від роздратування, знову повертаючи свою увагу до свого Смаколика з якого не зводив погляду.

Тож, щоб хоч трохи заспокоїти дівчину. Я дозволив собі торкнутися до неї слабкою магією зваби, аби притупити частину її тривоги. І хоч я доторкнувся до неї самою лише магією, не знаю. Можливо – це звичайне марення, або надмірне шкідливе захоплення, але здавалося, ніби я міг відчути її ніжну шкіру на дотик, прямо під своїми пальцями. Та Катерина знову різко закривається від мене і ця тонка нитка зв’язку – рветься. Невдоволено підтискаю губи, а твань всередині сумно гуркнула.

Жадана легко змахує рукою манячи до себе дракона, що занадто вже слухняно до неї підбіг. З чого можу зробити висновок: що він відчув у ній свою істину що, мабуть, було мало вірогідним. Адже його погляд та мова тіла мені казали – що він просто її хотів. Жадана йому подобалася.

Катерина розмовляє з Дереком, але я не сильно вслухався у їхню балаканину попри те, що цей чоловік бісив мене не менше. Оскільки забирав всю її увагу на себе. Але проковтнувши власне роздратування, примушую себе нагострити вуха на іншу і значно потаємнішу розмову цих двох.

– Даґрете, любий зробиш для мене одну послугу? – тихо муркоче до дракона пестячи того вздовж руки, на що ящур аж засовався на місці мало не плазуючи перед нею.

– Так, моя повелителько – гуркнув гарно їй відлизавши, навіть не ставши на коліна – Чого ви бажаєте?

Не перестаючи потаємно мацати дракона, Жадана приховано скошує погляд на Катерину, що змушує мене усього напружитися.

– Скаліч її.

Моїм нутром пролилася грізна вібрація від здушеного шипіння, що вирвалося: чи то від мене, чи то від твані! Впиваюсь кігтями в долоні, аби трохи себе протверезити й не кинутися і не випустити вологі нутрощі цим двом – прямо на стіл!

Змушую себе діяти спокійно і не вестися на власні емоції. Хоча визнаю, що зараз я був би, більш ніж, не проти себе відпустити та пуститися в чисту різанину, можливо навіть не погидувавши їх зжерти! Адже моя вимушена куряча-дієта, змушує мене перестати вертіти носом перед більш поживною їжею. Якої мені трохи бракувало.

– Ви впевнені, що цього хочете? – дракон трохи зам’явся, напевне добре знаючи що йому може бути за напад на знать так, ще й родичів його господарки.

Боягуз лускатий.

– Так, Даґрете. Я впевнена. – її рука провокаційно ковзає драконові до середини стегна повільно рухаючись догори, на що той рвано видихає – Зроби – це для мене. – шепоче на його вуха облизуючи язиком мочку, дракон стискає кулаки за спиною – І в дома на тебе чекатиме винагорода за гарну роботу.

Драконові хтиві очі палко спалахнули на цих словах, а я тихо загарчав заледве стримуючись! Бо як тільки уявляю, що цей смердючій гівножуй торкнеться до моєї здобичі, мене таки й рвало з середини!

Вирвиська! Та я його зараз сам скалічу – що буде з біса приємно! Що від однієї думки про це, я вже отримую хворе задоволення перед тим як його вбити!

Дракон кивнувши відступає, як тільки отримує місце куди збиралися завести Катерину.

Озираюсь, нервуючи все більше. Оскільки не знав навіть приблизного масштабу цього будинка. Адже попри величезні розміри, він був химерно спроектований з середини з досить нелогічними побудовами, але розумними для захисту – і це велика проблема для незнайомців. Демони!

Стежу за драконом що спокійно стоїть на своєму місці певний час, а потім кудись йде! Прокляті!

Скрегочу зубами розуміючи, що піти за ним слідом у мене не вийде! Треба було вичекати момент, до якого я абияк витримав нетерпляче перемикаючись з ноги на ногу. Згодом плентаюсь за Смаколиком коридором віддаляючись від запаху дракона, який пішов іншим шляхом.

Позираю на демоницю що йшла поруч, краєм вуха чуючи розмову попереду, у подальший розвиток якої моя присутність не входила. Отже, час звалювати.