-58-

– А у якому місці ти б мріяв жити? 

Кладу собі до рота шматочок бекону допитливо дивлячись на Сурі, що крадькома озирався по боках доки їв свій сніданок.

– Мені подобається жити тут – тихо відповідає вивчаючи мою реакцію. 

Не даю своєму прихованому розчаруванню показатися на зовні. Оскільки я надіялася, що він міг мріяти про якесь конкретне місце, подалі від цього пекла. Адже невідомо що тут з ним могли зробити, через що він потім зненавидить це місце, яке можливо вже почав вважати своїм домом. А цього я не хочу – бажаючи аби Сурі знайшов собі затишну місцину.

– Чудово – посміхаюся до нього, наколюючи кислу ягідку від соку якої зводило в’язи.

– Ви хочете мене прогнати? – насторожено запитує переставши їсти, крутить виделку у тарілці.

– Звичайно ж, ні – вкотре заспокоюю хлопця що помітно рознервувався.

– Ви могли передумати.

– Чому?

– Ви були не задоволені моєю відповіддю. – говорить як у воду дивлячись.

Стискаю виделку в руці.

– Це не через тебе – накриваю його руку своєю, яка смикається в легкій напрузі – просто… – підбираю слова – я про дещо хвилююся, ось і все.

Хлопчина опускає похмурий погляд у свою тарілку у якій продовжував колупати свій теплий сніданок. Відсуваю свою тарілку та спираюся на стіл, аби зазирнути у його насуплене личко обцятковане рудуватим ластовинням, що спускалося аж до самої шиї та навіть рук.

– Ти через щось засмутився?

– У вас через мене проблеми? – несподівано питає винувато підтисши губи.

– Ні. Радше це моєї власні проблеми у які я влізла ще до того, як зустрілася з тобою. – криво посміхаюся – От тепер і думаю, що з цим робити.

– Ви боїтеся вбивць? – питає позираючи на мене і зовсім дорослими, небесно блакитними очима.

– І їх теж. – зітхаю відхиляючись від цієї гнітючої теми – Смачно? – киваю на його запечений рулетик.

Сурі киває напружено розглядаючи свою їжу, хмурить свої світлі брови ще дужче активно над чимось розмірковуючи.

– Пані Лілі, я… я… – почав вагаючись, все ніяк не в змозі підвести очі що бігали деінде. Сурі робить коротку паузу у якій стискає кулаки ніби набираючись сміливості, серйозно випаливши – Я б міг вас охороняти.

Мої брови повзуть до гори від почутого, та згодом на моїх губах з’являється і м’яка усмішка, а у грудях приємно теплішає.

– Це звичайно дуже смілива заява, – хвалю – але боюся, що поки ти замалий для цього.

Його щічки спалахують легким ніяковіючим рум’янцем від мого зауваження. Бо схоже він вагомо підійшов до цієї пропозиції все добре зваживши.

– Я дорослий. – сміливо зводить на мене свій впертий, навіть я б сказала твердий погляд все ще маючи малий рум’янець на виразному ластовинні. Хлопчина усім своїм виглядом намагався довести всю серйозність власних намірів, та показати готовність до будь-чого. Як і його неслухняний чубчик після сну, що не бажав лягати рівно.

Пригладжую його неслухняні світлі кучері, надаючи їм більш охайного вигляду.

– Ні.

– Але… 

– Але з цим ще можна зачекати – наполягаю з невеликим натиском. Сурі не згідно суворіша, як я продовжую – Я не кажу тобі остаточного – ні. В майбутньому, якщо ти цього хочеш, то можеш стати охоронцем. Та зараз я не хочу аби тобі нашкодили дорослі та куди сильніші супротивники.

– Але я сильний! – палко виголошує вставши зі стільця. Здригається від буркітливого коментаря Марсії.

– Та в голові мізків ще не набралося – вона окидає малого допитливим оком, прямуючи до нас.

Сурі застидавшись, втискає голову у плечі сівши назад. Поки Марсія не зводячи з нього погляду сідає до нас за стіл.

– Юначе, може ти представишся? Бо я щось тебе не пригадую.

– Я..я..я… – почав заїкаючись від несподіванки не знавши з чого почати, смикано дивився на спокійну як удав демоницю.

Я злісно окидаю демоницю осудливим поглядом, яка зухвало хмикає ігноруючи мій мовчазний докір. Просто відвертається гордою ланню.

– Як для охоронця – ти занадто боязкий. – вона неспішно підпалює сигарету, розкурюючи її малими вдихами.

Сурі знітився ще більше від прямої критики демониці, через що він знервовано сіпав край своєї сорочки. Напевне почавши себе клювати через таку дрібничку.

– Марсіє – шикаю їй.

– Що? – пихкає мало не закочуючи очі – Я лише перевіряю нового кандидата в охоронці, який поки що навіть власного імені не зміг назвати. – буркоче, несхвально хмурячись коли помічає мій неналежно відкинутий сніданок.

– Сурі – тихо мовив хлопчина з ноткою несподіваного роздратування, що привертає мою увагу. Оскільки я вперше побачила його такий запальний бік. Він повторює голосніше з ледь вловимим гарчанням у голосі – Моє ім’я Сурі.

– Он як – киває стара пихкаючи димом і зовсім розслабившись.

– Може ти палитимеш на вулиці – роблю зауваження.

– Ні. – безцеремонно відрізає показово видихаючи їдкий дим, що виїдав очі – У мене тут справи, забула? – зухвало натякає про мій екзамен, який вже розпочався.

– Звичайно ж, ні – мило посміхаюся з купою отрути.

– То можеш продовжувати свою трапезу, а я поки посиджу – нагло відкидається на стільці і не думаючи залишити мене в спокої, хоча б з Сурі.

Стискаю кулаки під столом від наростаючого роздратування.

– Я вже закінчила – прикро підтискаю губи.

– Дивно, – корчить замислене обличчя тикаючи мене носом у мою помилку, від чого у мене сіпається лицьовий м'яз – а твоя тарілка нічого мені про це не сказала.

Зціпивши зуби я демонстративно повертаю тарілку до себе і кладу ніж та виделку паралельно один від одного на тарілці. Та не встигаю я прибрати руки, як чую.

– Кхи, а ти нічого не забула?

“От же ж, знайшла до чого причепитися!” – гарчу подумки, перевертаючи ніж лезом до виделки.

– Задоволена? – уїдливо питаю сварячи себе за свій гнів при Сурі, що спантеличено дивився на нас мовчазним глядачем.