-56-

Вампір.

“Прокляті мерці! І хто мене тільки за язик потягнув, поклястися їй на серці!” – судомно потираю обличчя – “От же ж, ідіота шмат! Не можна було обрати якусь іншу клятву!” – розлючено гарчав, неспокійно бігаючи першим поверхом. Я все ніяк не міг заспокоїтися від перезбудження, що так і зривало мені дах!

– Вир-р-рвис-с-ська! – сичу крізь зуби рокотом.

Завалююсь у крісло, стомлено зітхнувши дивлюсь у світлу стелю.

“Демони. Я так скаржуся ніби – це і не я останні двісті вісімдесят два роки грався з цією клятвою. І зовсім переставши думати які могли бути наслідки, якщо вирішу її порушити.” – хитаю головою запускаючи пальці у волосся. Затискаю його, втупившись в одну точку у себе під ногами. Воджу щелепою зі сторони в сторону.

– І що зі мною сьогодні діється? – прошепотів ще й досі відчуваючи давній гнів. Який я здавалося вже встиг давним-давно вбити у собі, але натомість він несподівано спалахнув з новою силою, як тільки…

Міцно стискаю граючу щелепу до скреготу зубів. Зі свистом видихаю, вчепившись кігтями у бильця крісла які ледве не тріщали в моїх руках.

Твань всередині осудливо зашипіла на мій раптовий спалах гніву годину тому, добиваючи мене остаточно. На що я злісно фиркнув. Адже вкотре за декілька століть, почав втрачати контроль над своїми емоціями і все через… 

– Блять! – зриваюся на ноги не в змозі спокійно сидіти!

Зайшовши в одну з тіней полиць. Шумно дихаючи, я все не міг викинути зі своєї голови ті бісові слова. Що здавалося вїлися мені у самий мозок!

Просто, як тільки я почув від неї ці слова…

Не знаю. 

Хмурюся потираючи перенісся.

Щось у мені перемкнуло. І я більше не міг сприймати їх спокійно – як завжди. 

Навіть не знаю чому так гостро на це відреагував. Адже я з самого початку знав – що мені тут не раді. Знав що мене захочуть позбутися ще до того, як переступив поріг цього будинку. І зрештою мене б все одно прогнали, або ж я сам звідси пішов коли б отримав бажане.

Прийти. Забрати. Піти.

Я звик до цього.

Так я постійно живу.

Мені так зручно.

Мені так п…

Різко видихаю з короткою болісною смішкою, що перекошує обличчя. Стискаю кулаки.

Тоді чому в ім’я проклятих, мене знову це зачіпає?

Чому між грудей знову боляче стискає?

Чому я знову про це думаю?

Хіба мені не байдуже було всі ці роки?

Не все одно?

Запитую себе стомлено всівшись під стіну, ще й досі відчуваючи спалахи гніву який борсався у мені з минулої ночі. Через що я як останній кретин просидів злющий на даху, аж до самого ранку поки трохи не заспокоївся. Але як тільки вона знову потрапила мені на очі, мене прям таки й рвало зсередини, щоб провчити її!

Затримую погляд на понівеченому перилі, яке я випадково надірвав, заледве себе стримавши. І зовсім не помітивши, як занадто сильно стис його у ту мить…

Проковтую пересохлою горлянкою, як згадую її раптове збудження змішане з бурхливим трепетом. Та попри страх вона дивилася на мене з палким викликом, від чого мені самому закортіло подражнити її ще більше, щоб випробувати її витримку на міцність. 

Але натомість не втримав я коли відчув, як її коліна затисли довкола мою ногу, злегка повівши догори. На що тільки й встиг відсахнутися подалі, коли звело щелепу від бажання впитися зубами у її теплу плоть та взяти її прямо на тому бісовому столі! Жадаючи знову відчути її. Почути. Довести діло до кінця й випити її крові у момент повного оргазму! 

Цікаво, яка тоді вона на смак?

– Демони… – гарчу поправляючи край тісних штанів. 

Навіть звідси чути стукіт її серця та занадто тихе дихання, через що я мало не стогну коли усвідомлюю – яку хрінь я тоді їй сказав! Натомість тільки більше створивши собі проблем, коли змусив її боятися і сумніватися у моїх словах.

“І якого демона, я взагалі це тоді ляпнув?!” – гніваюся сам на себе йдучи на гору. Оскільки тепер мені треба було якось налагодити з нею комунікацію що, мабуть, буде не легко зробити. На додачу з моїм не дуже презентабельним виглядом, що викликав мінімальну довіру до моєї не скромної персони. І це якщо ще не брати до уваги того, що я здуру утнув.

Але все одно напівформа була куди кращим варіантом, аніж те чудовисько у яке я міг перекинутися. Прокляті, та тоді ж смердюча драконяча морда куди привабливіше виглядає, а ні ж моя – який жах.

Не доходячи до потрібного ряду пару кроків, завмираю на місці аналізуючи її стан. Серцебиття прискорене і все більше набирає ритм, а дихання навпаки було навіть занадто тихе. Що мені інколи здавалося, вона і зовсім припиняла дихати при такому шаленому пульсі.

“Вона хоч там не задихнулася?” – кривлюся від свого невдалого жарту. Бо те що вона зараз боялася мене до втрати свідомості – було мені зовсім не на користь.

Вийшовши до проходу потрібного ряду, я одразу ж вихоплюю зіщулену фігуру дівчини на підлозі. Яка вп’ялася у мене чіпким поглядом і зовсім переставши дихати, нашорошилася немов те оленятко в кущиках. Зробивши рефлекторний глибокий вдих, ловлю у повітрі легкий запах її запікшої крові який йшов від лівого зап’ястя.

Мій рот наповнює в’язкою слиною, адже цей приторний запах дражнив мій ніс ще з самого ранку. Але попри голод я вгамовую свої бажання та йду до неї.

– Не підходь до мене! – перелякано скрикує скочивши на ноги. Позадкувала назад, судомно оглядаючи мою постать.

Зупинившись біля неї, заглядаю у саму глибину її очей, у яких не знав чого саме шукав. Ще й досі не вірячи, що у цьому тілі знаходилася зовсім інша душа, яка не належала цьому світові. І це знання викликало в мене насторогу перед невідомим та чужим, і водночас хвилюючий трепет. Адже попри те що вона стверджувала, що у її світі немає магії. Вірогідність того, що та друга сила належала саме їй, а не Ліліт – є. Бо якою б магія не була, вона має її відчувати навіть не свідомо. Та вочевидь, здібність Ліліт створювати речі у цьому тілі теж залишилася, а нова…