-54-

Я не могла відвести очей від темного силуету у себе за спиною. Вчепившись мертвою хваткою у раму дзеркала, я не наважувалась розвернутись назад.

У горлі пересихає пустелею.

Тіло обдає гарячим жаром одразу ж кидаючи в холодний піт.

Чути заважав примарний дзвін тиші у якій відбивав мій пульс, що бився аж у самих скронях настільки голосно, що здавалося його було чути на всю кімнату.

Помалу починаю дихати маленькими, контрольованими вдихами. Яких мені було замало, щоб заспокоїтися.

Ми мовчали.

Я переважно тому, що боялася вірити у те що відбувалося, а він…

Напружено позираю на вампіра що пильно стежив за мною у відображенні, чудово знаючи що я на нього дивилася. Він лукаво здійняв одну зі своїх брів у німому запитані: “І що ж тепер?”

Проковтнувши і зовсім пересохлим горлом, я повільно повернулася до Деонта мигцем вихопивши гострі уламки вази біля дверей, які одразу ж кинулися мені в око. Але вони були задалеко, а єдине що було зі зброї поблизу – це нещасна перова ручка яку я ще й досі стискала у своїй руці. 

Тому перехоплюю перову ручку з невеличким металевим наконечником міцніше, який додавав мені трохи сміливості.

Виструнчуюся натягнутою тятива на луці, яка от-от мала луснути. Дивлюся прямо на Деонта за п’ять кроків від себе, зціплюю зуби.

– Гм – трохи схиливши голову на бік, Деонт оглядає мене новим оцінюючим поглядом сховавши руки до кишень штанів – Яка досить незвичайна та цікава ситуація, не знаходиш? – поблажливо посміхається у лисячій манері.

Мовчу.

Не в змозі вичавити з себе хоча б писк, аби мене почула охорона яку я так розважливо послала куди подалі.

– То що скажеш, Смаколику? – безтурботно запитує зробивши один крок вбік, що змусило мене напружитися.

Деонт повільною, хижою ходою обходив мене півколом, немов той зголоднілий звір на полюванні. Не зводив з мене своїх гіпнотичних очей.

– Так і будеш мовчати? 

Зупиняється справа від мене, на що я роблю крок назад до дверей. Деонт плавно підходить ближче, майже пливучи кімнатою, настільки його хода була рівною та зібраною. Через що у мене складалося таке враження, ніби він був готовий от-от на мене накинутися диким тигром, що встромить свої гострі кігті та зуби у свою жертву. Стискаю ручку сильніше, приготувавшись вдарити якщо це буде потрібно. 

– Думаєш вона тобі допоможе? – насмішкувато вказує поглядом на мою імпровізовану зброю. 

Відходжу ще на декілька кроків, готуючись схопитися за дверну ручку або ж на крайній випадок вихопити уламок вази. Які були вже біля моїх ніг…

– Я б не радив тобі цього робити – загрозливо мовив крижаним тоном, прослідкувавши за моїм поглядом. 

Зупиняюсь на місці уважно стежачи за вампіром, що несхвально звужує очі коли всі його риси наповнює різкість. 

Він теж зупиняється.

– Відійди від дверей – наказав.

Набравши у груди тремтливого повітря, облизую пересохлі губи що встигли злипнутися, відповідаю помітивши як його липкий погляд затримується на моїх губах:

– А що як, ні? – з викликом випльовую здригнувшись від чергового удару струму, який віддає аж у плече неприємно потягнувши жили. Але попри біль я вперто стояла рівно, бувши впевненою що встигну відкрити двері, які були зовсім близько. 

Бачу тінь його кадика, що помітно ворухнувся від стриманого ковтка. Деонт мовчав, невідривно дивлячись на мої губи, робить крок вперед. Я різко сіпаюся до ручки дверей, наплювавши що під босими ногами було купа гострих уламків. Адже зараз мені куди більше хотілося вижити, а ніж хвилюватися про порізи що згодом загояться!

Не думаючи, біжу прямо по уламках й зовсім не відчуваючи болю від стрімкого викиду адреналіну в кров! Встигаю зробити від сили два кроки, як мене позаду обхоплюють дужі руки! Одна рука міцно обхоплює мене довкола, притискаючи руки вздовж тіла! І я розумію що мої ноги перестають торкатися підлоги у той же час, коли інша рука щільно затискала мені рота!

Шумно дихаю бувши схопленою у його чіпкому хваті, чуючи як уламки вази хрустіли під його черевиками коли Деонт гаряче дихав мені у шию, тримаючи мене у повітрі притискаючи до себе. Через що я могла відчувати спиною крижаний холод, що йшов від його грудної клітини.

Пробую декілька разів смикнутися, але він мене тримав намертво!

З жахом відчуваю як з моїх палаючих ступень, цівкою скрапує гаряча кров. Усе всередині мене завмирає коли я чую, як Деонт жадібно втягує повітря!

Все ще тримаючись мертвою хваткою перову ручку у своїй руці. Я, а ні скільки не вагаючись з приглушеним риком у його долоню, з усієї дурі вганяю наконечник ручки вампірові у стегно, зламаний кінчик якої там і залишається!

Та він навіть і не пискнув на те, що я зробила!

– І чого ти цим хотіла домогтися? – шепоче мені над вухом, легко несучи у глиб кімнати подалі від дверей, все ще затискаючи рота – Ти ж в курсі, що зараз тобі ніхто не допоможе і шкодити собі у твоїй то ситуації – це дуже нерозумно – продовжував читати мені лекції лоскотливим шепотом від якого моїм тілом бігли табуни мурашок.

Боковим зором ловлю наше химерне відображення у дзеркалі, чуючи запах металу що йшов від його руки, яка була обмотана невідомою ганчіркою.

“Він когось вбив?” – засідає страшна думка у моїй голові.

Деонт обережно ставить мене на ноги, які вже не тримали твердо. Послаблює хватку, на що я дикою птахою одразу ж вириваюсь на волю. Мало не падаючи, відбігаю якнайдалі від вампіра, лишаючи по собі кривавий слід. За яким пожадливо рушили червоні райдужки, які спалахують тільки яскравіше коли їх власник робить глибокий вдих.

Деонт заінтриговано підводить на мене свій погляд, з інтересом розглядаючи мою постать. Відгороджував значний шлях від виходу за його спиною, затискаючи мене у мізерному просторі біля ліжка. Даючи змогу віддихатися й мати примарне відчуття відстані.

– То що, з чого почнемо?