-52-

Залишившись наодинці з Сурі, який швидко наминав все що було на столі. Запихаючи за дві щоки м’ясні булочки з рагу.

Він закашлявся.

– Тихенько. – злегка постуку його по спині – Ось, запий – передаю склянку з яблучним соком.

Сурі швидко прожувавши всю їжу яку встиг затрамбувати за щоки хом’ячком. Важко проковтнув ще раз поперхнувшись, жадібно запиває все яблучним соком майже залпом.

Доки він пив замруживши очі, мій погляд сам собою чіпляється за його шию, яка краще відкривається за коміра сорочки. Мої брови невільно повзуть догори від побаченого. Адже на його світлій шкірі виднілося страшне плетиво з не маленьких синці, що вже встигли набратися не те що синюватого відтінку, а вже майже почорніли!

“І як я цього раніше не помітила?!” – вражено вигукую не знавши як реагувати. Бо ж було очевидно, що над ним хтось познущався!

Злегка здригаюся почувши стукіт склянки, яку Сурі поставив на стіл.

– Полегшало? – запитую Сурі, що мовчки киває ще й досі засоромлено ховаючи від мене свої очі. Від чого я відчувала частину і власної провини у цьому.

– Ти вибач, що я так наполягала у ванній – незручно посміхаюся бачачи здивованого хлопця, який тільки більше розгубився від моїх слів, через що мені і самій стає ніяково – Я просто хотіла допомогти, але інколи мене у цьому ділі може заносити. Тому ти не соромся казати, якщо я перегинаю палицю.

– Г… – він прочистив горло – Так пані.

– Лілі.

– Що? – не розуміючи здіймає на мене насторожені очі.

– Називай мене – пані Лілі. – пропоную йому такий варіант, якщо вже він не може себе змусити відкинути геть те дурне “Пані”.

Сурі знову сором’язливо кивнув стисши край сорочки, викликавши у мене щиру посмішку.

– То що, ти вже обрав свою улюблену їжу? – рандомно запитую цього помідорчика змінюючи тему до нейтральної, дивлюсь на шоколадний пудинг з бананом до якого він ще так і не торкнувся.

Сурі стенає плечима.

– То може спробуєш – це? – підсовую до нього пудинг – Звичайно якщо в тебе ще залишилося місце для десерту?

– Т..так. – нерозбірливо мугикнув, несміливо взявши маленьку ложечку, обережно відламує нею м’який шматочок пудингу, який кладе собі до рота раптом застигнувши з ложкою у роті. Він не рухався, а його брови здійнялися догори там і зависнувши.

– Все добре? – схоплююсь на місці, злякавшись що він міг знову подавитися.

– Це.

– Що?

– Це моя улюблена їжа.

За мить переваривши що саме він мені тільки що сказав, я пирхаю від сміху.

– От і добре – видихаю з полегшенням, бачачи як посміхнувся і сам Сурі. Тягнучи вже третю ложку шоколадного пудингу.

Моя посмішка трохи гасне коли погляд знову повертається до його шиї, на яку мені було аж боляче дивитися. Адже вона напевне дуже боліла. Відчуваю як у мені прокидався величезний гнів на того, хто посмів таке зробити з хлопцем. І якби знала хто, то б особисто повідривала руки тій падлюці!

Спокійно вставши зі стільця, я підійшла до вхідних дверей за якими стояли знайомі мені стражі. Здається їх звали – Гейт і Дельт. Але щодо другого, не скажу що він мені був до вподоби. Тому звертаюся саме до Гейта.

– Ти б не міг покликати цілителя.

– Так пані. – покірно киває, одразу пішовши виконувати мій наказ. Прослідкувавши трохи за Гейтом й повертаючись назад, мимохідь ловлю на собі прискіпливий погляд Дельта. Який не соромлячись обвів мене з ніг до голови своїми світло карими очима, ненадовго затримавши їх на рівні моїх грудей перед тим як поглянути у вічі. Що мені аж закортіло зробити йому колюче зауваження, але на даний момент я змусила себе прикусити свого зміїного язика, який міг наговорити зайвого у присутності і так наляканого хлопця. Тому байдуже пройшовши повз стража, просто проковтую своє німе обурення.

Повернувшись до Сурі, зауважую що він знову почав насторожено коситися у мій бік, переставши їсти.

“Ох… Ну і що він вже знову там встиг собі понапридумувати, поки я всього на хвилину відвернулася?” – ледве не стогну у голос.

– Щось не так?

– Ви чимось не задоволені? Я зробив щось не так?

– Чому ти так вирішив? – відверто дивуюся.

– Ви говорили з охороною. – він підтиска губи не наважуючись продовжити наступне.

– Я... – мене переривають.

– Пані… я… Можна, я залишуся? – ледве не плачучи благає мене увесь збліднувши, нервово смикав заправлену сорочку витягуючи її зі штанів все більше.

– Сурі, я не збираюся тебе проганяти. – заспокоюю, сідаючи поруч на що він трохи сіпається – Я просто покликала цілителя.

– Навіщо? – напружується ще більше, а ніж раніше.

– Щоб він тебе вилікував.

– Я не хворий! – в паніці скрикує, різко скочивши на ноги відступивши від мене – Вибачте, я… я… – і зовсім губиться увесь затремтівши. Хлопець налякано забивається під стіну.

– Я тобі вірю – заспокійливо мовила, пояснюючи – Цілитель тільки вилікує твою шию. І все.

Він рефлекторно торкається її нахмурившись, а у його блакитних очах пробіг виразний страх.

– Сурі – кличу його повільно підходячи так, щоб не налякати – звідки у тебе ці синці?

Він мовчить.

– Тебе хтось образив?

– Ні. – категорично мовив замотавши головою.

Господи! Це ж як треба було залякати дитину, аби він боявся говорити хто його ображає? Це ж якою твариною потрібно бути, щоб таке зробити?!

– Сурі – м’яко кличу, спочатку легко, а потім сміливіше поклавши йому руку на плече коли він не відсахнувся – Ти можеш мені розповісти, хто це зробив?

Він не відповідав. Тоді вже я сама пробую вгадати, якщо він боявся, можливо, навіть когось і з цього маєтку.

– Це зробив Гіл коли тебе спіймав? – припускаю і таку можливість, оскільки я не бачила коли і як він знайшов Сурі.

Хлопчина заперечно замотав головою.

– Ти боїшся відповісти тому, що він зараз може знаходитися у моєму маєтку? – запитую вже майже прямо, на що Сурі мовчав партизаном майже не дихаючи.