-49-

Калапуцявши свою вже другу чашку кави за цей ранок, я замислено витріщалася у вікно їдальні розглядаючи гарно вистрижені кущики, поки мою кімнату чистили від комарів переростків. Які змусили мене добряче побігати маєтком і...

Моя рука яка тримала чайну ложечку й монотонно помішувала каву застигає на місці, а щоки обдає жаром від ще свіжих спогадів минулої ночі.

– Ох Боже… – тихо шепочу, затуливши обличчя руками, відкидаюся на спинку стільця скривившись. 

Оскільки тканина сукні неприємно терлася об мілкі, свіжі подряпини на моїй шкірі, залишені кігтями вампіра і не лише… Облизую пересохлі губи, мимоволі звівши стегна разом які приємно гуділи від колючих подряпин. Торкаюсь пальцями ледь болючого синця на своїй шиї від Деонтових зубів. Примарний дотик від яких, я ще й досі могла відчувати на своїй шкірі, що викликало в мені легке ранкове збудження…

Сідаю стрункою!

“Так! Стоп! Катю! Ти взагалі чим думаєш?!” – верещу подумки, прикладаючи холодні долоні до розпашілих щік на яких можна було смажити яєшню – “Бо мало мені було того, що я якимось дивом примудрилась зняти з вампіра намордник! Який тепер не знала як почепити назад! Так ще й мало не переспала з ним минулої ночі!!! Трясця твоїй матері, Катю! Та це ж навіть не твоє тіло! Якого ти взагалі тоді робиш!!!” – гарчала на себе в німій агонії у повному нерозумінні де, чорт забирай, вчора був мій мозок! Замість якого вочевидь була одна суцільна желейка! 

– От лихо… – стогну відчуваючи величезний сором від якого не знала куди сховатися – Ну як так, можна було налажати. – прикривши рота шепочу, позираючи на стелю в бажані втекти від своїх спогадів. Які ніяк не хотіли йти з моєї голови, як і сам розпалений вампір з його розгубленим поглядом після нашого поцілунку.

Підтискаю губи що були злегка припухлими.

Адже у той момент коли Деонт різко відсахнувся від мене у повному шоці, що відбився на його обличчі. Я чомусь побачила свій минулий сон, від чого була приголомшена не менше. Бо… бо вочевидь вампір теж його побачив?... 

Стискаю поділ сукні сильніше.

Або ж, ні?…

– Ах трясця! – шиплю крізь зуби розуміючи якими безглуздими були мої думки! 

“Який ще сон?! Та й чого я взагалі тоді його побачила?!” – питаю себе не маючи відповіді – “Бо це не було схоже на звичайний спогад, який раптово вирішив себе проявити! Ні!” – поклавши руки на стіл, висмикую шовкову серветку з під чашки, трохи розплескавши гарячу каву на білу мереживну скатертину.

– Мммм… – неспокійно мичу потерши шию, хитнулася на стільці назад ледве не падаючи зависаю під кутом. Розглядаю за вікном внутрішній садок з декоративним озером посередині.

Моя голова трохи хилиться на бік, а тіло злегка розслабляється, повіки стають важкими, але при цьому розплющеними. Я бачила все довкола нечітким, відчувала поверхнево, майже глухо, а в голові так і взагалі була відокремлена тиша у якій я бачила обриси… Вони були розмитими, майже туманними, але нав’язливими й п’янкими. Приємно лоскотячі мій мозок і всі нервові закінчення, які перебували у напівдрімоті від цієї дози м’якої ейфорії, що змушувала мене посміхатися. 

Спершу, з розмитої темряви виринають жилаві руки що хапають моє не поворотке тіло, далі очі… яскраві та за мить омертвіло чорні. Вологий подих, гаряче тіло з холодними грудьми й колючі відчуття злегка подертої шкіри, на якій залишаються рожеві подряпини…

– М?! – рефлекторно здригаюся ледве встигнувши зловити рівновагу аби не впасти назад! Гучно стукнувши ніжками стільця об підлогу, я виринаю у стрімку реальність що вже не була настільки безтурботною, як мої затишні сновидіння. Які я починала бачити все частіше! І навіть коли не спала! І це тривожило.

Адже відчуття були такими, ніби я просто на мить замріялася й задрімала у власних думках, ненадовго відключившись від світу!

Нервово зминаю серветку в руках, не знаючи що зі мною відбувалося, а головне чи справді мені не здалося те що я бачила минулої ночі. Бо у той момент Деонт реально мав такий вигляд, нібито він бачив той короткий уривок мого сну, що спалахом з’явився у моїй голові. Як і зараз повільно затягнувши мою свідомість ненадовго в стан напівсну, який спалахнув й перервався разом з нашим поцілунком. Після якого ні я, ні він, не мовили і слова. Адже ніхто з нас так і не зрозумів, що сталося у ту коротку мить яка вибивала з реального відчуття часу, різко повертаючи в “Зараз” де ми спантеличено дивилися один на одного у гарячому мовчанні наших напружених тіл й важкому диханні після…

Здригаюся почувши чиїсь кроки в їдальні. Одразу ж вирівнююся у спині вдаючи з себе саму непроникність, що безтурботно попивала свою другу дозу міцного кофеїну за ранок, який не особливо то й допомагав. Враховуючи те, наскільки мене зараз рубало поспати. Оскільки вночі після нашого казусу, я так і не змогла заснути! Бувши не в змозі дочекатися ранку, аби втекти від того сорому й власної дурості яку я мало не вчинила!!!

І пів біди, коли ми мовчки розлізлися кожен на свій бік ліжка, але наглості вампіра не було й краю! Як і відчуття такту! Бо це паскудник мало що порвав мою сорочку в сквозну дірочку, що вже ніфіга не закривала! Так ще й витріщався на мене увесь той час з замисленою пичкою "Мислителя", від чого мені довелося віджати всю ковдру й пріти у ній начинкою для шаурми, аж до самого ранку!!!

“Але дякувати Богу, я вже зовсім скоро його тут не побачу!!!” – з полегшення видихаю – “А ці нещасні два дні, я ще якось перетерплю. Тим паче будинок величезний, тож мені буде де сховатися.” – фиркаю гордим оленем, який намагався себе заспокоїти тим, що він добився свого та скинув зі свого хвоста кровожерливого комара!

Збурено сьорбаю вже теплу каву, стежачи боковим зором за Модді. Яка щось робила з фарфоровою статуеткою у вигляді маленького, пухкенького ангелочка. Якому вона щось підсипала в долоньки, у яких зайнялася коротка, блакитна іскра коли Модді злегка клацнула над ними пальцями!