-47-

“У той самий час коли вампір викрав стражів.”

Крутячись у ліжку вже понад годину, я раз-за-разом відганяла від свого вуха набридливий пискіт комара! 

Укутавшись в ковдру й махнувши ще десь у себе над головою я прислухалася до тиші. 

Хвилина. 

Дві. 

Три. 

Ніякого дзижчання.

Тому спокійно видихнувши я розслабилася аби нарешті заснути, але…

Дззз-ііі. 

Пауза. 

Дззз-ііі. Дззз-ііі! Дззз-ііі! 

Над вухом знову пролунав тихий пискіт який, то віддалявся, то наближався до мене. На що я стомлено зітхнула в щирій надії, що набридлива комаха скоро полетить геть.

ДЗЗ-ІІІ!!! ДЗЗ-ІІІ!!! ДЗЗ-ІІІ!!! БРУ-БРУ!!!

Здригаюся коли комар залетів мені прямо під вухо, залоскотавши своїм вібруючим пискотом!

– Ну падлюка! Тобі що, людей у цьому маєтку замало?! – гарчу накривши голову подушкою, прикро скиглячи що у цьому світі ще ніхто не винайшов спрею від комарів, чи хоча б тієї ж смердючки. 

Закутана в ковдру, з подушкою на голові я вже почала потрохи куняти, як на маленькому клаптику не прикритої шкіри, я відчула укус.

– На тобі кровососе! – ляскаю по руці у суцільній темряві, чуючи печіння на власній шкірі від удару.

Відчуваю легкий вітерець від помаху крихітних крилець комара, що пролетів повз мого носа, ніби знущаючись наді мною зі своїм тихим “Дззз-ііі”!!!

На плечі чую мале кусь. 

Ляскаю себе не жаліючи! 

Далі б’ю по передпліччі, шиї, щоці, чолі! І нарешті влучаю по комарю, який саме прилаштувався встромити свого хоботка мені в тильний бік руки.

– Хе-хе – по лиходійські засміялася – от ти й попався комарику. – відкидаю малесенький катишок, що залишився від малого тільця комара й умиротворено вмощуюся у своє ліжечко.

І якщо ви думали, що на цьому було все і я так легко заснула, то ні. Адже десь літала ще одна падлюка! І причому не сама! 

Ех… А в мене була надія, що хоч у своїй кімнаті я зможу відпочити від цих кровососів, які буквально, сьогодні пили мою кров! Але ж, ні! Навіщо полегшувати мені життя, якщо можна ще навалити мені на дорогу!

Затуливши обличчя руками голосно стогну. Бо ж все, що я зараз хотіла – це просто спокійно заснути, а не чухатися всю ніч, відбиваючись від цих кровопивць. Тим паче що головний представник їхнього виду й так, їсть мій мозок кожен день.

Злісно зітхнувши, я з кам’яним обличчям вирячилася у стелю фіолетового балдахіна. Десь поблизу свого обличчя знову чуючи малий, ледь чутний пискіт з легким вітерцем від крилець, що обдували мій ніс. Стримуючись, щоб не чхнути, тихесенько заношу руку над непроханим “вертольотиком”, що зробив своє посадкове місце для під заправки на моєму носі.

“Ну-ну, я тебе вже помітила.”

Тихенько доношу до малого “писклі” два пальчики, аби схопити. Коли чую легке шурхотіння в себе в ногах, що примусило мене застигнути й зігнати “пискунця” зі свого носа.

По шурхотівши ногами під ковдрою, я не відчула, щоб на ній щось було. Та й наче у напівтемряві, я теж нічого не бачила…

– Ах! – тру вухо у яке знову ледве не залетів комар! 

– Ну все, дістали! – сідаю на ліжку в намірі знайти й прибити їх усіх!

Тому запаливши світло…

– А щоб мене бджоли покусали… – приголомшено видихаю не відводячи широко розплющених очей від комара розмірами з котяру!!! Який ще й сидів на моїх ногах!!!!

Мене пройняло внутрішнім холодком й огидою коли я розглядала цього велетня! Довгі волохаті лапки, грудка вкрита рудою шерстю, велике червоне черевце що торкалося пальців моїх ніг над ковдрою. Витягнувши голову в плечі, спостерігаю як у величезного комара рухалися два довгі вусики, а очі… О Боже, на мене дивилося два фасетних ока розміром з мій кулак, якщо не більше! 

Мій погляд повільно опускається на його хоботок, яким він саме намацував мою ногу під ковдрою!

Я боялася поворухнутися, аби ця тварюка раптом не злетіла й не полетіла прямо на мене! Та ще більше мене лякало ось, так сидіти! Адже він реально сидів і прицілювався!

Похапцем озирнувшись навсібіч у пошуках чогось важкого, щоб прибити це поріддя, я нічого не знайшла! Бо, як на зло, вся моя макулатура валялася на підлозі!

Тоді я з надією подивилася на приліжковий столик, над яким помічаю малу тінь. 

З острахом підіймаю голову догори…

– От лихо… – видихаю дивлячись на цілий рій комарів у себе на стелі!!! Якими там було обліплено!!!

Так ще й не маленькими!!! 

Чорт забирай! Та що вони тут таке жеруть, щоб так вирости?! Чи правильніше сказати – кого?!

Різко сіпаюся відчувши лоскітний дотик гострого хобітка комара, що вже пробився крізь тканину ковдри, діставшись до моєї ноги! Мене покривило коли комар провів хоботком по моїй п'ятці.

І якщо чесно – це була остання крапля до моєї повної паніки, у якій я роблю найбільшу свою помилку! І це струшую цей жах зі своїх ніг! Та замість того щоб просто полетіти собі геть, комар стрімко попер прямо на мене! Врізаючись у мене своїми волохатим, сухим тільцем, що віддавало гудливою вібрацією яка проходилася по всім моїм нутрощам!!! 

– А-ХА-ХА-ХА!!! – пищу й верещу водночас з дивними вигуками у спробі відбитися від неповороткого комара, що не міг ніяк вилетіти з клятого балдахіна через свої габарити! Натомість тільки розбурхавши увесь рій, що сидів на стелі!!!

– ТА ВІДЧЕПИСЯ ВІД МЕНЕ!!!

З писком вмонтуливши комара подушкою, я зіскакую з ліжка й поспіхом побігла до дверей перечіпаючися через купу макулатури! Хапаюся за ручку дверей. Кинувши оком через плече, смикаю ручку, яка не піддалася!

Чую дзенькіт вашого ключа.

– Та твою ж дивізію!!! – гарчу, тремтливими руками намагаючись вставити цей бісів ключ в замкову щілину, поки об мене билося купа сухих й шурхотливих тілець!!!

– АААААААХ!!! ТА ВІДЧИНЯЙСЯ ВЖЕ!