-43-

Вампір. 

Я ніяк не очікував, що цей малий папірчик викличе у ній, аж таку бурю емоцій. І це було добре. Адже моя зваба вже давно почала потроху дурманити її голову. І до точки неповернення, залишилося зовсім трішки. І Ліліт буде повністю в моїх руках.

– Невже, ви дозволите мені піти з ось, цим? – провокував все більше, чуючи її лунку злість у грудях. 

Додаю більше магії, обплутуючи Ліліт повністю, не залишаючи для неї і краплинки чистого повітря. Душив її своєю силою, цілком наплювавши що прямо зараз вона могла її відчути. Але зупинятися або пригальмувати я більше не бажав. Оскільки вже бачив як рухи її тіла ставали п’яними, а дихання важким. 

Ліліт захекано спирається об стіну, дивлячись на мене напіврозфокусованими очима у яких пробуджувалося хворе захоплення до мене і жадоба. Та цього було недостатньо. Потрібно більше!

– Моя пані, не скажете мені, навіщо вам був потрібен кілок? – зачитую один з пунктів чуючи від неї нову хвилю гніву, що відлунював громом в її серці повільно танучи. 

Ступивши до неї не спішною ходою, стежу за її станом збільшуючи концентрацію зваби в повітрі з кожним разом все більше. Чуючи як прискорюється її серцебиття, як зростає її хвилювання, страх, передчуття, адреналін в її крові який я міг чути в повітрі… Заінтриговано зазираю у її сіро зелені очі у яких малі зіниці розширилися майже вдвічі. Її щоки набралися рум’янцю, а пухкі вуста були ледь розкриті. Ліліт сором’язливо засміялася не відриваючи від мене свого сп'янілого погляду.

На моїх губах розквітає задоволена посмішка.

– Може ви мені розкажете щось цікаве про свої захоплення? – мелодійно співав до неї обходячи довкола, накидав все нові пута солодкої зваби – Чи може про свої бажання? – шепочу їй у саму маківку владно схопивши за горло позаду. Відчув жар її розпаленого тіла та швидкий пульс під своїми пальцями. Погладжую малу венку під її щелепою, від вигляду якої в мене прокидалася найпекельніша спрага й непереборне бажання зробити надріз кігтем на її шиї, та спробувати яка ж вона на смак! 

Адже мені страшенно не терпілося залізти у її голову, почуття, бажання, жагу, вподобання, тіло... аби спробувати її повністю і всюди…

Відчуваю як вона занісши руку собі за спину, ніжно торкається долонею мого торса. Швидко висмикуючи бешкетними пальчиками заправлену сорочку зі штанів. Торкається вже оголеної шкіри мого живота повільно ведучі пальчиками донизу, зачіпаючись ними за ремінь.

– Ліліт... – хриплю їй у волосся перехопивши її бешкетну ручку – ти ж в мене гарна дівчинка?

Вона киває.

– То може розповіси мені про своє пробудження? Яке воно? Що ти вмієш робити? – запитую м’яко, але з відчутним наказом – Що ти можеш мені дати? – запитую вже знаючи можливу відповідь, але я бажав почути це саме від неї. Хочу почути, що я не помилився. Почути, що це можливо. Почути, що це реально. Почути те, чого я так бажав стільки років! І нарешті міг отримати!

– Ти… – важко видихнула, хитко спершись об мене спиною. Температура її тіла зросла через надмірний вплив зваби, притримую Ліліт за талію коли та почала хитатися. 

– Що мій Смаколику? Говори – нетерпляче наказую.

Ліліт хапається за мою руку, що лежала на її талії.

– Деонте…

– Так? – в передчутті схиляюся до неї ближче, коли Ліліт злегка повертає до мене голову, зробивши глибокий видих перед відповіддю.

– Як же, ти мене вже задовбав! – ненависно гарчить, накинувшись на мене не гірше за дикого тигра. А я з запізненням усвідомлюю, що моя зваба зовсім припинила на неї діяти!

Вирвиська!

Швидко відсахнувшись від Ліліт, встигаю прихопити з собою й записку. Яку вона знову спробувала забрати.

Повільно задкую коридором, коли Ліліт почала слідувати за мною розлюченим вепром.

– Віддай записку паскудо! 

– Її? – навмисно зачипаю прискоривши крок задки.

– Так, твою ж дивізію! Не вдавай з себе ідіота Деонте! І можливо, я тобі залишу твоє, таке дорогоцінне волосся на місці й зголю тільки твої брівки! – гарчала викривленим голосочком у якому були самі лише залякування.

– Ого, погрози.

– Ні! Це твоє майбутнє!

– Жорстоко. – корчу ображену мармизку підбурюючи її все більше, бажав дізнатися що ж буде далі. Адже я все ніяк не міг второпати…

Чому вона зараз бісилася саме через цей дурнуватий папірець, і ніяк не відреагувала на те, що я зробив?! Бо ж їй вдалося самій скинути мою звабу, що ставило мене у не дуже вигідне становище! Тому що, Ліліт у будь-якому випадку могла відчути вплив моєї сили на собі!

Тоді якого проклятого! Вона ще й досі гналася за мною, саме через цю тупу записку?! Що в ній такого?!

– О повір. – зловісно посміхається – Ти ще не бачив справжньої жорстокості, але нічого страшного. Зараз я тебе просвітлю!

– Як це мило з вашого боку. – віджартовуюся не помітивши як спиною уперся в стіну, але згодом дещо змусило мене напружитися й відійти від своєї гри. 

Катя.

Вампір зупиняється на “Т” подібному перехресті, застигши на місці. Захекавшись від всієї цієї біганини. Пришвидшую крок очікуючи що він знову просто втече далі коридором, але Деонт продовжував стояти на місці. Ніби до чогось прислухаючись.

Але зараз мене мало хвилювали його бзики в голові.

Оскільки це була прекрасна нагода вполювати свою ціль й помститися за всі зіпсовані нерви!

І на цей раз, я була готова діяти радикально! Примінивши всю свою важку артилерію, якою мене нагородив цей світ!

Тож, ставши в бойову позицію для старту. Зловтішно посміхаюся в передчутті власної помсти.

Ну все, от ти й попався паскудо!

Вампір.

Чую слабкий запах тютюнового диму та лаванди. Ми тут не самі…

До мене з запізненням долинає швидкий тупіт ніг, який я випустив з під своєї уваги. Стрімко повернувшись до Ліліт, спантеличено вклякаю на місці коли бачу, як вона з розгону заскакує прямо на мене!