-42-

Не розплющивши очі, сонно перекочуюсь на бік після не поганого сновидіння, де було купа смачнющої їжі від якої в мене ще й досі текла слинка. Шкода тільки що не в реальності, але скоро я це виправлю. 

– Мммм… 

Солодко потягуюся у купі простирадл під собою, згадуючи ті неймовірні печивка, цукрові палички, джеми та полуничку в шоколаді у своєму сні. І це було не єдине що з самого ранку встигло підняти мені настрій. Оскільки я не тільки добре виспалася, а й не відчувала себе голодною. А я б навіть сказала, достатньо ситою!

В черговий раз перекотившись у занадто великій купі ковдр в які я не пам’ятаю, щоб загорталася вночі. В роті відчуваю дещо дивний присмак і якісь маленькі крупинки, що похрускували на зубах. Розплющивши очі, я сонно почала вибиратися з під… Суконь?

– Що за… – бадьоріше виповзаю з під купи одягу не у своїй кімнаті, а в кабінеті!

“І що я тут роблю?! А головне, як я тут опинилася сплячою посеред купи одягу?!” – не могла знайти адекватного пояснення, розглядаючи дивні й на вигляд доволі химерні наряди – “Ну гаразд, з останнім я можливо загнула. Бо скоріш за все, я знову ходила уві сні. Але як пояснити, де я це все нагребла?!”

Розглядаю чорну сукню яка переливалася на сонці, то синіми, зеленими відблисками нафти. Та й сама вона була на вигляд як… калюжа? Не знаю, всі її краї не мали чітких форм, що складалося таке враження, мовби вся сукня розтікалася прямо на моїх очах живою кляксою, але водночас…. вона ніби огортало тіло другою шкірою. Навіть коли я просто тримала її у руках. Дивина! Але гарно, чорт забирай!

Відклавши сукню в бік, беру жакет який був шорсткий на дотик, мов та наждачка що чіплялася за пальці. Жакет мав сіруватий колір та синю цяточку, що більше нагадувала крупинки піску. Який мав от-от розсипатися у моїх руках, немов той пісочний будиночок. Залишивши після себе саму лише безформлену купку. 

Беру білі брюки з ідеально рівно прогладженими складки, буцімто вони були зроблені з паперу. І що саме дивне, попри те, що я на них спала й вертілася всю ніч, брюки не були зім’ятими! Та на них навіть самої малесенької складочки не залишилося, коли я навмисне спробувала їх зіжмакати! 

Цікаво, що це за тканина? Синтетика? Хоча ні… Не розуміла з чого могли бути зроблені ці брюки, оскільки вони мені реально здавалися паперовими.

І довкола мене було ще до чорта розкидано такого незвичного одягу, як і власне поламаних речей…

Вставши на ноги, кручу головою у всьому цьому хаосі, щоб краще оцінити всі масштаби своєї нічної роботи. Ловлю купу витягнутих шухлядок у великій шафі, розкиданий та порваний папір на підлозі, поламані олівці з дивними ум’ятинами.

Обходжу великий дубовий стіл який мав помітні подряпини. Відчувши дискомфорт між зубами. Прицмокнувши, пробую намацати язиком щось, що застрягло між ними. Тягнуся рукою аби дістати напевне вчорашній шматочок бекону що застряг між зубами. Випадково зачіпаю ногою малу баночку, яка з тихим дзенькотом закочується під стіл, привертаючи мою увагу. Та перед тим як заглянути що то було, я нарешті з полегшенням дістаю зі свого рота… шматок стружки від олівця і трохи зелених ниток. 

Але в даний момент, наявність цього сміття у мене в роті було найменшим що увігнало мене у повний ступор. Адже…

МОЇ ПАЛЬЦІ БУЛИ ЧОРНЮЩІ!!!

Більше ні про що не думаючи, я одразу кинулася під стіл знаходячи порожню баночку з під чорнила. Вміст якої не був просто розлитий на підлогу.

– Ні-і-і-і… – приголомшено хитаючи головою, задкуючи від тої злощасної баночки. Відмовляючись вірити у те, що крутилося у мене в голові! Бо це бляха, повна дурня! 

Думала я поки не зловила свою скуйовджену фігуру в дзеркалі з широко виряченими очима й замурзаним ротом! Де було добре видно всі докази моїх нічних походеньок!

Похапцем витираю рота руками і власною сукнею! Плюючись на підлогу чорною слиною! Підлітаю до свого відображення з повним розумінням, що ця вся срань не відтиралася! Ні на обличчі, ні на зубах! 

Все було в клятому чорнилі, яке я все ж примудрилася видудлила!

– О боже… – стогну в розпачі спираючись на стіну, намацую долонею нерівний кут. Застигаю на місці. Та з острахом повертаю до нерівності свої м'ячі для гольфу замість очей, які мало не повилазили з лунок від побаченого…

– Це що… я надгризла?! – одразу ж випалюю в невірі.

І ви мене запитаєте: “Катю, а чому одразу погризла? Бо цілком ймовірно, що ти могла просто чимось оббити штукатурку на стіні поки ходила уві сні”. 

І так, це було більш ніж логічно! Тільки, от… 

Я ще була не настільки дурною аби не впізнати на ній ВІДБИТКИ ВЛАСНИХ ЗУБІВ!!! 

ЯК І ДРІБНІ КРУПИНКИ ЦІЄЇ Ж, СКОРІШ ЗА ВСЕ З’ЇДЕНОЇ СТІНИ У СЕБЕ В РОТІ! ЯКУ УВІ СНІ Я СПРИЙНЯЛА ЗА СМАЧНЕ ПІСОЧНЕ ПЕЧИВКО ЯКЕ ЗГРИЗЛА МОВ ТОЙ БОБЕР!!!

І ось зараз коли я дивилася на все це новим, проясненим поглядом. Я розуміла, що стіл був ніфіга не подряпаний, а погризений моїми ж зубками. Покусані олівці, сто відсотків випите чорнило, з’їдений папір. Мій погляд повзе до вікна й темно зелених штор.

– Мати моя рідна, та я навіть штору пожувала. 

В повному шоці переводжу свою увагу на величезну шафу з висунутими шухлядами, до яких я навіть боялася підходити аби не бачити того, що я там могла наїстися!

– Триндець! – пищу ошелешено закривши долонями рота, стоячи посеред купи одягу, якому ще й досі не могла дати пояснення – Боже мій, невже моя доля це вмерти такою тупою смертю? – вию побитою кішкою розуміючи, що я до чорта всього з'їла за цю ніч! І цілком можливо скоро просто сконаю від отруєння. А враховуючи що це все відбулося вночі, в мене залишилося не так багато часу для роздумів!

– Що ж робити? – шепочу закусивши нижню губу, швидко шукаючи вихід з ситуації. Адже тут навряд чи, мені зможуть почистити шлунок від різної гидоти!

Та все ж…

– Марсія… – з надією видихаю, задавши її слова ще в перший день.