-41-

Здригаюся від примарного відчуття падіння! Широко розплющую очі в суцільній темряві! Судомно озираючись довкола, шукаючи тих трьох головорізів! Мить приходжу до тями відчуваючи холодний піт між лопатками, який стікав по спині й страшенну сухість в роті від якої доводиться облизати губи. Нарешті розумію що я просто заснула.

– Ох святі котики… – розслабляюсь, позираючи на розкладені книжки які так і не змінили свого кольору у без місячну ніч.

Жадібно випивши холодної води з під крана, знову пробую заснути закутавшись у ковдру лялечкою.

Так проходить година, півтори, дві, а сон все не йшов. Переважно через купу думок, що роїлися в моїй голові:

З чого мені почати?

Що найлегше?

Чи справді порада Модді корисна?

Чому моя аура змінює колір? Чи це нормально?

Чому Марсія мені збрехала? Чому допомогла?

Що задумав Томас? 

Що таке Криз? І чи він взагалі мені треба?

Або ж що таке Червона гарячка?

Яка повернутися додому?

Чи я правильно все роблю? А що як ні?

Що робити зі святом яке я маю влаштувати? Коли воно буде? 

І де мені знайти все потрібне? А тим паче ескізи одягу, які я маю зробити сама, без найменшого уявлення що у цьому світі вважається модною новинкою. Адже для мене тут все виглядало екзотично. 

– Я в повному лайні… – шепочу до себе у розпачі вихоплюючи, що сьогодні, чи вже правильніше сказати вчора. Я не виходила з кімнати цілий день. 

– То може зараз побродити? – по звичці проговорюю власні думки в голос, що допомагало краще мислити – Піти щось пошукати у тиші й спокої поки всі сплять. І для початку можна почати з… – задумавшись обираю зі своїх запитань найпростіше…

******

Діставшись бібліотеки, з полегшенням видихаю коли на вході не зустрічаю стражів. Зразу прямую до великої книги окремо, що слугувала за архівник. Знаходжу назви книг на літеру “У”. Прогорнувши сторінок з десять, я нарешті знаходжу потрібну мені назву.

– “Утримання” другий поверх, 28 ряд, 4 полиця – веду пальцем уздовж шорсткого напису, що віддавав старим папером та чорнилом.

Піднявшись на другий поверх, починаю рахувати ряди, боковим зором помічаючи нову, ще більшу купу книг на знайомому мені столику. 

Проходячи повз 25 ряду, мигцем ловлю не ясний порух між рядами на який з запізненням реагую.

– Що за… – спантеличено зупинившись й роблю два кроки назад, натрапляючи на Деонта!

– Ти що тут робиш?! – здивовано видихаю зовсім не очікувавши його тут побачити. Бо хіба Томас не приставив за цим паскудником стражів, які б мали його чатувати?!

– Виконую ваше прохання, моя пані – мило посміхається мені невинним пухнастиком.

– Але зараз ж, ніч. 

– То й що. – безтурботно відказує обережним рухом поставивши книгу на полицю.

– В сенсі “то й що”? Хіба ти не мав би зараз бути у себе в кімнаті? – ставлю цілком логічне запитання.

– Ви теж. Та ви зараз тут – нахабно кидає натомість, якось занадто задоволено позираючи у мій бік очима, що всього на секунду зблискують червоним відблиском.

– Мені можна – це мій дім – безапеляційно відбиваю.

– Справді? – скептично вигинає оду з чорних брів у досить гострому куті на кінці. А я не зрозуміла, до чого у нього була така реакція. Тож, просто мотнувши головою, кидаю це безкорисне діло йдучи далі до 28 ряду, повністю наплювавши на правило не бути з вампіром наодинці.

Відрахувавши чотири полиці від низу, починаю від початку читати назви на корінцях, схиливши голову набік, повільно рухаючись вперед. Й пройшовши гарних метрів сім, вихоплюю товсту книгу у коричневій палітурці на якій виблискував золотавий напис “Утримання”.

“Що ж, почнімо.”

Розгорнувши на руці важку книгу з інтересом розглядаю рідкісні малюнки. Поки не зупиняюся на незавершеному колі перекресленим “X”, як і у вампіра на грудях.

“Рабська печатка – пов’язується на ім’я господаря та раба. Наноситься чорнилом з Нашіптувача, крові господаря та його раба.” – читала подумки. Поруч знайшовши заголовок – ““Звичайні рабські артефакти” – Нашийник. Додаткові в’язки на руки та ноги. Намордник для вампірів та перевертнів. Ланцюги. Кайдани. Повідки з заліза, зачарованої шкіри, канату.” – перегортаю сторінку знаходячи розділ з печатками й швидко пробігаюсь по ним поглядом, шукаючи саме… – “Ось! Криз – закляття, що позбавляє раба розуму при непокорі… Що-о-о-о!!!!” – мої очі широко розплющилися тільки від першого речення! Недарма в мене було погане передчуття щодо неї! Бо ж очевидно, що Томас прекрасно знав що це за печатка!

Чую шурхіт. Не повертаючи голови простежую за вампіром що зовсім невинно прогулювався другим поверхом, прям “дуже” зацікавлено розглядаючи літературу в якій йому не було жодного сенсу копирсатися. Деонт ловить мій прискіпливий погляд так, ніби він і до того не розумів що я за ним спостерігала. Одразу ж посміхається щасливим сонечком й махає мені долонькою, на що закочує очі повертаючись до свого читання. 

“Так, що тут у нас йде далі? Татуювання бажано наносити позаду шиї у вигляді трьох переплетених смужок.” – дивлюся на показане зображення, відчуваючи як одна знаменитість заходить мені за спину. На мить відволікаюсь прислухавшись, але не відчувши ніякої загрози окрім дискомфорту від його надмірної уваги, читаю далі – “Накладання: наповніть власну кров магією та нанесіть її символом на задню частину шиї раба. Опісля нанесення символу, по контурах виріжте його кинджалом проговорюючи в процесі: “Я (назвати своє ім'я) накладаю Криз на (бажано ім’я раба або прізвисько), для (ім’я господаря). Зняття: ... ” – швидко пробігаюся по майже ідентичному напису з малими відмінностями. 

Голосно постукую пальцем по грубій палітурці, роздумуючи що ж мені робити з отриманою інформацією далі. Бо, як на мене, позбавляти розуму і так…