-38-

Вампір.

“Через деякий час у бібліотеці.”

Кидаю чергову червону книгу на стіл до купи інших, скоса поглядаючи на стражів внизу.

Роздратовано скрегочу зубами, повертаючись назад у ряди стелажів.

– А щоб його вирвиська пожерли! – шиплю під ніс на дворецького, що перекрив мені вихід. І міг зараз спокійно наплести Ліліт про мене все що завгодно! 

Казюсь, ходячи зі сторони в сторону, пригадавши про його поранення яке я йому наніс вчора! Подумки лаю самого себе, що взагалі тоді це зробив! Адже це була дуже не обачна дія з мого боку, яка могла принести мені нові не потрібні проблеми.

“Прокляті душі! Та цей банькастий, сто відсотків почне прикидатися й радити їй все що не є на світі, аби тільки випхати мене звідси!” – гарчу, відчуваючи як під шкірою заборсалася твань що бажала вирватися назовні й зробити все по своєму. 

– Паскудство! – копаю драбину яка від'їжджає в бік. 

Повертаюсь до роботи аби трохи остудити свій запал й взяти себе під контроль, щоб думати вже холодною головою. Рефлекторно заношу руку над головою у жесті, щоб зачесати волосся назад та одразу зупиняюсь й відсмикую руку. Хапаю книгу з полиці й швидко прогортую сторінки, пекельно гніваючись і на саму Ліліт!!!

Яку я був ладен прибити на місці за те, що вона зробила! 

Міцно стискаю розкриту книгу у своїх руках, спалахуючи ще більше! Шумно дихав крізь зуби ледве не дихаючи вогнем, як одна з тих смердючих ящірок!

– Мммм… – протяжно мичу прикривши очі, відчуваю важку напругу м’язів обличчя яке видавало мої небажані емоції. Тому намагаюсь якомога швидше їх прибрати й набути спокійного вигляду, тим часом як все всередині мене плавилось суцільним пеклом тільки від однієї згадки про мою новоспечену господарку.

Яка мало що підстригла мене, через що я тепер був змушений ходити з цією ідіотською зачіскою. Бо бачте цій дурепі, припекло пожартувати й по її словам “випадково” зголити мені шматок потилиці!!!

– Гр-р-р… – гарчу про себе відчувши їдке поколювання від нашийника, згадавши наступні її знущання.

А особливо те як Ліліт принизила мене, примусивши пити з того лайна! Виставивши мене, як безпомічного каліку що не міг не те, що роздобути собі їжу, а й самостійно зжерти її!!! Не говорячи вже про те, що я тепер повинен самостійно ходити до неї й випрошувати кожен прийом їжі! По її такій “люб’язній” милості до мене! Стерво! 

Від кипівшої у мені люті, не помічаю як власні кігті впиваються у шкіряну палітурку червоної книги, яку я розірвав навпіл. Нарешті отямившись, коли у своїх руках тримав пошматовані рештки книги у яких застрягли мої почорнілі кігті.

– Бляха! – шиплю крізь зуби. Чуючи зі сходів наближення кроків одного зі стражів, що примушує мене остаточно загасити свою таку недоречну злість. Роблю глибокий вдих та видих, щоб заспокоїтися й сховати вилізші кігті назад. Похапцем озираюся, шукаючи місце куди б можна було сховати зіпсовану книгу, та зрештою просто заштовхую її під стелажі. Продовжую спокійно перебирати книжки, як ніби нічого й не сталося.

Кроки стража дісталися другого поверху вже лунаючи значно ближче, поки через декілька хвилин у проході між стелажами не показується постать того смаглявого покруча, що мене здивувало ще на самому початку. Бо ж, хіба дворецький не мав би його позбутися за пряму зневагу до Ліліт? 

– Що це був за шум? 

– Я перебираю книжки – відсторонено відповідаю, навіть і не глянувши у його бік, ставлю книгу назад та беру іншу.

– Я чув як…

– Ти чув як я перегортаю сторінки – перебиваю.

– Не роби з мене ідіота непотребе! Я чув, як ти щось порвав! – підлітає до мене ближче та я залишався спокійним при його звинуваченні. Неспішно згортаючи зелену книгу, ставлю на полицю та беру наступну, а тоді вже відповідаю.

– Тобі здалося покруче. – видихаю під парким диханням смаглявого мені в бік.

Він хапає мене за сорочку притягуючи до себе ближче. Я не пручався. До мого горла приставляють кинджал на що в мене сіпається рука, яку я миттю стискаю в кулак, притлумивши стрімке бажання відбити від своєї шиї лезо. Байдуже зводжу на смаглявого погляд, дотримуючись своєї звичної ролі надокучливого раба.

– Ще раз посмієш щось подібне сказати, і я тебе…

– Ти мене що? – знову перебиваю широко посміхаючись оголивши зуби в оскалі йому прямо в обличчя, бачу як його ніздрі роздулися ще більше від злості – Що ти мені зробиш… Дельте? – згадую його ім’я, повільно проговоривши далі – Призначиш мені покарання за сказану правду?

Смаглявий промовчав на моє запитання тільки підтисши губи в тонку лінію. Тож я продовжую ігноруючи муляюче лезо біля свого горла й схиляюся до нього ближче. Дивлячись тому прямо у вічі, продовжую давити це жалюгідне створіння далі.

– Від тебе тхне напівкровкою – зверхньо шепочу смішкою – І те, що хтось з твоїх батьків був людиною, не робить з тебе її повністю. Тож, змирися бруднокровко й не плутайся під ногами у чистих.

– А ти ж! – гарчить розчервонівшись від злості, стискає руків’я кинджала.

– Ти мені нічого не зробиш покруче…

– Помиляєшся! – шипить розсікаючи мою шкіру на шиї. Відчуваю як цівка крові потекла по моїх грудях під сорочкою, як і певне по його кинджалу. Проковтую своє роздратування, продовжуючи бути холоднокровно спокійним.

– Справді? – награно дивуюся без ніякого ентузіазму.

– Так!

– Знаєш Дельте… – задумливо мовив, різко схопивши його за руку, якою він тримав кинджал. Смаглявий сіпнувся у спробі вирватися, але сил бруднокровки виявляється замало для такої простої дії – Ти про дещо забув – продовжую свою думку забираючи у того кинджал.

– Відпусти непотребе! – збурено пихтить.

– Ти не мій господар – ігнорую його крик – ти не можеш мені наказувати, а тим більше щось зробити без згоди Ліліт. – кручу у своїх пальцях кинджал стража, руку якого я відпустив. Він одразу відсахнувся від мене на безпечну відстань, приготувавшись кладе руку на руків’я меча, не зводячи пильного погляду з закривавленого леза у моїх руках – Бо ж як ти потім збирався пояснювати Ліліт те, що я не зміг виконати її прохання, через тебе? М? – неспішними рухами ретельно витираю власну кров з леза краєм сорочки – Думаю, дізнавшись про те, що ти мені зараз заважаєш… – роблю витриману паузу у своєму монотонному діалозі, на світлі перевіряю чистоту кинджала, не бажаючи залишати на ньому і краплі власної крові, подовжую – Вона б розлютилася.