-36-

Припавши до прохолодної стіни. Вдихаю на повні груди вечірнє повітря, щоб перебити запах з парфумерної.

Недовго думаючи. Озираюся довкола обираючи куди мені піти. Тож поки я думаю, бреду назад у бік карети, придивляючись до можливих смаколиків, але ні аромати з потрапившого мені вуличного ресторану, ні духмяний запах цукрових кренделиків. Не змогли зацікавити мій гурманий нюх. 

Який здавалося і зовсім припинив реагувати на нормальну їжу.

Та не бажаючи миритися зі своїми новими смаковими вподобаннями, я купую шоколадну булочку у першому ліпшому проході. І з жадібністю вгризаюсь у неї, вже в передчутті відчути солодкуватий присмак шоколаду який виявився... ніяким. Власне як і сама булочка. А якщо точніше, в мене складалося таке відчуття, ніби я тільки що з’їла шмат паперу!

Але хто його знає, раптом там були й справді не смачні булочки. Почала скидати всі свої гріхи на не смачну випічку. 

Зайшовши вже до пекарні, купую тільки що спечений круасан з вишнею та ще дві булочки на пробу. На всяк випадок.

Ну все! Це мені точно має сподобатися! Войовниче дивлюся на паруючий круасан в моїх руках, що пах не дуже...

Моя впевненість трохи похитнулася щодо того, що він мені міг сподобатись…

Але на вигляд він виглядав смачно! Мабуть... бо прямо зараз я вже була ні в чому не впевнена.

Ой! Та плювати мені вже на той вигляд та запах, головне ж смак, так? От я про це! Тож, досить вже прискіпуватися до дрібниць!

Рішуче вгризаюся в ще теплий круасан, ігноруючи шоковані погляди перехожих, що відверто косилися на мене, мов на ту піранью яка вгризлася у ногу перехожого. Бо власне саме так я й виглядала, коли запихала увесь круасан собі до рота, бажаючи з'їсти його одним махом аби краще розпробувати.

Скажете божевілля? Ха! Я з вами згодна, але це ви мали б мені сказати ще секунду тому. До того, як я б встигла напхатись хом’ячком посеред вулиці.

Ех... я справжня леді. Що тут ще сказати. 

Тепер тільки й залишалося слідкувати, щоб вишневий джем не потік мені по бороді коли буду закривати рота з усім цим щастям.

Але щось я відхилилася від основної теми. Бо ж зараз я говорила про смакові якості мого запханого до рота круасана, від якого мене почало вернути! Настільки він виявився гидотний на смак! 

Стрімко лечу до одного з малесеньких, темних провулків поки мене не вивернуло в усіх на очах. Проте… це мене не дуже врятувало. Оскільки у провулку мене вже зустрів шокований місцевий бомж. Що спостерігав за моїм феєричним фонтаном з круасана, та шоколадної булочки! Бр-р-р! Аж самій стало гидко. Але що маємо, те маємо. Таке реальне життя, що починається з розкішних бальних суконь й закінчується струганиною у темному провулку. 

“Мммм ще тепле. Прям, як я люблю.” – плююся подумки коли частина моєї струганини ляпнуло мені на руку, якою я власне притримувала спідницю, від чого я ще раз ледве не виблювалася.

Косюсь на темну постать бомжа у тіні, що сидів у коробці. 

Да-а-а, я уявляю як це виглядало зі сторони, але знаєте. Мені зараз було абсолютно фіолетово як я виглядала поки блювала, спершись об стіночку на очах ошелешеного бомжа, що втратив свою цноту у своїх очікувань щодо місцевої пані, яка замість того аби граційно ступати вуличкою, задерши свого носа до небес. Зараз стояла у темному провулку з усіх сил намагаючись не заблювати власну сукню. Тож, це була найменша з хвилюючих мене проблем. Та що там найменша, це був самий пил в порівняно з усім тим лайном що впало мені на голову.

– Що? – вимогливо запитую онімілого бомжа, що притулився ближче до стіночки аби я його не заляпала своїм виблюваним круасаном – Ніколи не бачив як блює знатна пані? – втираю слину з підборіддя, уважніше придивляючись до темної постаті… хлопчика?

– Е-е-е-е... – вичавив з себе натужне “е”, спантеличений хлопчина років дев’яти, чи з десяти. Власне він і був тим бомжиком що... схоже реально жив у коробці. Оглядаю його дерев'яне помешкання накрите мішковиною у якому він сидів босий, брудний так, ще й в подертому лахмітті. 

Ех, шкода малого.

– Гей. – кличу малого що перелякано сахається назад у тінь провулка. Рефлекторно підіймаю руки вгору у жесті здаюся. Зрозумівши, що перше враження про мене у нього склалося жахливе. 

“Та й я звичайно постаралася, он налякала бідного. Напевне, я все ж була занадто різко з ним.” – картаю себе за те, що налякала бідного хлопчика.

– Не бійся, я тобі нічого не зроблю – вже спокійніше говорю до хлопчини, привітно усміхнувшись – Ти тут живеш, чи в тебе є дім? 

Він мовчки дивився на мене переляканими очима небесно-блакитного кольору, які виблискували у темряві. Він озирається шукаючи вихід у малій щілині між будівлями. 

М-да, з мене так собі перемовник.

– Слухай, якщо в тебе немає дому, то ти можеш піти зі мною. Якщо ти звичайно цього хочеш – пропоную малому що недовірливо зиркав сердитими очима у мій бік, видавши дивний звук. 

Чи це мені тільки почулося, чи він і справді на мене тільки що тихо загарчав? 

Та так, як він нічого мені не відповів. Я роблю крок до нього, а він похапцем встає на ноги, зробивши крок назад, якось занадто нажахано стрепенувся, мов той скажений пес що побачив ловця. Хлопчина був дуже худорлявий, що подертий одяг просто висів на ньому безладною купою. Щоки запалі, волосся брудне та заплутане, шкіра… Не знаю, мені звідси було погано видно, чи вона була у нього світлою, чи темною, через бруд та сутінки. Але те, що цей хлопчина напевне добряче голодував – це було й так зрозуміло.

Згадую, що у кишені моєї сукні лежали ще дві пробні булочки, які я купила аби потестити свої смакові рецептори. Тягнуся рукою до кишені, коли хлопчина видає тихий звук що віддалено нагадував застережливе гарчання. Пильно простежив за моєю рукою, увесь натягнувшись мов та тятива що ось-ось мала б розірватися.

– Не бійся, це всього лише булочки – заспокоюю, дістаючи згорток з випічкою, додаю – Одна з кремом, інша з чорницею. Візьмеш? – протягую паперовий згорток хлопчині.