-35-

Моя увага одразу прикипає до крамниці, перед якою ми власне й зупинилися. І вона… вона була величезною! Так ще й неймовірно гарною, і це тільки зовні! 

Вся будівля була пофарбована у ніжно персиковий відтінок, з білою цеглою що обрамлювала будівлю по кутах, мов ті рюші на сукні. За прозорими вітринами, що заміняли деякі стіни. За склом стояли реалістичні манекени, одягнені в костюми й сукні різних форм та комплекцій. 

Всі манекени стояли у гарних композиціях, як от один сидів за столиком у сукні, кольору темного океану з білими обрамленнями, що піною спускалося донизу. Манекен тримав чайну чашечку, елегантно відставивши мізинчик, підтримував під нею блюдце. Другий грав на скрипці у зеленому, довгому фраці з заворотами та приталеними штанами з білими смужками по боках, а інший у танці зі своєю напарницею по вітрині у рожевій бальній сукні, застигли у вічному “па”. І це виглядало дуже навіть…

Мої очі вражено розплющуються, коли манекени раптом почали рухатися! Чи я все ж помилилася і це були люди?! Ні… це ніяк не могли бути вони, бож у постатей не було облич.

Спостерігаю, як пара манекенів зробила веселе, застигле, коротке “па” у танці, а інший що був у елегантному червоному костюмі привітно вклонився мені, знявши циліндричного капелюха.

Роблю крок назад, помічаючи що людей біля вітрини побільшало. І всі вони, з цікавістю розглядали всю цю вітринну-виставу з ніжною мелодією від манекена-скрипаля, що грав танцюючий парі. 

– Ходімо! Досить вже витріщатися на речі, як і ця купка роззяв – з натовпу вигулькує Марсія, що кладе свою руку на моє плече – В тебе ж були справи у крамниці. – нагадує.

– Ох так! – зриваюся з місця востаннє поглянувши, як манекени закликали покупців зайти до крамниці й придивитися собі новий одяг. 

Заходжу в крамницю, охаючи від захвату. Адже тут було ще гарніше! 

– Мати моя рідна, я в раю… – шепочу захоплено розглядаючи на всі очі велетенську трьох ярусну хрустальну люстру, що грала музичним дзенькотом, кидаючи сонячні зайчики на готові моделі одягу. Які були виставлені в ряд, на завмерлих манекенах що стояли на маленьких, круглих п’єдесталах. 

Підходжу до одного з них і той відразу оживає на моїх очах, стаючи в усі можливі позиції, аби краще продемонструвати мені з усіх сторін ніжно зелену сукню з відкритими плечима та рожевим, великим бантиком на талії за спиною. І в процесі своєї вистави, манекен ще встигав кокетливо погратися зі мною, аби більше сподобатися можливому для нього клієнту.

І такий показ повторився знову й знову, як тільки я проходила повз інших манекенів. Які кожен грав свою завчену роль, в залежності від їхніх костюмів та образів.

Не знаю як саме вони це робили, але…

Чорт забирай! Але це була неймовірна ідея, відкрити таку крамницю з ось такими живими манекенами! Це крутезно й дуже ефектно виглядає! Особливо тоді, коли ти не очікуєш того, що не живий предмет почне себе так вихваляти й пропонувати себе приміряти! Що змушує тебе щиро повірити у те, що ти й справді потрапив у справжню казку... якщо звичайно – це так і не є. 

Враховуючи, що я потрапила сюди через книгу. Яка змушувала мене сумніватися у тому, що я зараз і справді знаходилася у реальному світі, а не в тій книзі...

"Як шкода, що у моєму світі немає таких штук." – розчаровуюся згадую своє задрипане місце роботи, яке й в ногу не йшло з цим. От же ж бідність. – "Все! Як тільки повернуся, мені все одно що мені буде, але я звільняюся! І йду до нового магазина! А ще краще, відкрию свій!!! До дідька той новий телик!"

Спалахую гарячим ентузіазмом до змін у своєму житті, до яких так і не наважувалася дійти. Але зараз, я була впевнена як ніколи у тому, чого я й справді хотіла! Особливо зараз, коли ця крамниця зуміла вдихнути в мене новий запал! Показуючи, що можна творити неймовірні речі й отримувати шалене задоволення від власної роботи! 

“О-хо-хо! Це ж виходить, що я зараз зможу відчути всі принади господаря крамниці! Так ще й особисто попрацювати над одягом!! О божечки!!!” – радісно пищу подумки, пританцьовуючи на місці щасливим сонечком. І плювати я вже хотіла що Марсія поїхала зі мною! Адже я вже була на сьомому небі від щастя!!!

– Пані Ліліт – перериває мої далекі мрії, висока, молода, світловолоса дівчина у сукні в рожеву клітинку всіх можливих відтінків.

– Так? 

– Ви прийшли поглянути на ескізи нового одягу? – ледве стримуючи нетерплячу посмішку, запитує мене.

– Так – це все що я була спроможна з себе вичавлювати, адже… ТАК!!! ЧОРТ ЗАБИРАЙ!!! Я ХОЧУ ПОДИВИТИСЯ ТУТ НА ВСЕ ЩО Є!!!

Дівчина в рожевій сукні розтягується у хитрющій посмішці, й в підприжку передає мені папірці з малюнками.

– Ось! Це замовлення пані Маргарити! Погляньте на цей костюм! Звичайно вона його нам сама малювала, тому вийшло дещо криво, але думаю головну суть ви вловили – почала енергійно щебетати в мене над вухом, захоплено тицяючи пальчиком на зарисовки.

– Так! Так! – підбігла ще одна у такій же клітчасті сукні тільки червоного кольору. І здається мені, вони були близнючками – Пані Ліліт погляньте ось сюди! – тицяє і собі пальцем на штани які мені виглядали знайомими – Пані Маргарита сказала що штани мають бути достатньо широкими!

– Так! Так! Щоб нагадували спідницю! – випискує по перед тої, близнючка в рожевому. 

– Але мені здається що краще ось, тут додати об'єму – показує на верхню частину штанів в червоному – і зробити посадку трохи нижчою.

– Так. – задумливо погоджується її близнючка у рожевому, миттю хапаючись за голову – Ох! Ледве не забула про жилет до костюма! Пані Ліліт, погляньте і на нього! Адже пані Маргарита запропонувала носити його без корсета! Уявляєте!!! – пищить так, що в мене аж вуха в трубочку скручувалися від її децибел, а мозок так і взагалі змило хвилею неприпинної інформації. 

Бо ці двоє так тараторили, що я й слова не могла вставити!