-32-

– Зачекай на мене хвилинку. Я зараз дещо візьму й повернуся – швидко біжу до вхідних дверей, вже до сверблячки бажаючи нагрузити вампіра роботою аби подивитися на його швидкість.

Вигулькую однією головою з дверей, що двоє стражників злякано відскакують по різні боки від мене.

– Пані! Вам щось потрібно? – перший оговтується чорнявий, а я вже запримітила потрібний мені предмет. Який спокійнісінько висів у нього на поясі.

– Так – мило посміхаюся, впізнаючи того стража до якого я вчора приставала – Ти б не міг мені позичити свій кинджал? – чорнявий не добре напружився.

– Пані я… – він завагався – Вибачте, але я не можу. Це небезпечно. 

– Не хвилюйся. Мені лише треба дещо чікнути і все. То що, даси? – страж вагався – А я тебе можу поцілувати за це якщо хочеш? – додаю і той червоніє до самих вух, відводячи погляд в бік. Тим часом як від іншого стража, я чую тиху насмішу в бік чорнявого. Яку я просто пропускаю повз своєї уваги.

– В..вибачте, але я не можу вам його дати – стояв на своєму розчервонілий страж, незручно підтиснувши губи. 

Мммм! Спокійно Катю, будь з хлопчиком милою. Не треба одразу кричати. Ну не дає він тобі гостру зброю, той що – це ж його робота.

– Ну, будь ласонька, я швидко. – (тим часом всередині) та дай мені вже той чортів кинджал! Тобі що шкода?!

– Для чого він вам – запитав вже смаглявий якого я теж бачила у кімнаті серед інших, минулого вечора.

– Дещо відрізати. – швидко відмахуюся – То що, даси? – простягую загребущу ручку саме до чорнявого, бо той мені чомусь не подобався. У нього погляд був не приємний.

– Що відрізати зібралися? – не відставав смаглявий, а моє терпіння добігало свого піку. Адже я не мала ні часу, ні бажання зараз обговорювати з ним за чашкою чаю, що можна відрізати кинджалом. Та й яка йому різниця що я з ним буду робити! Сказала треба, значить треба!

– Волосся – кажу прямо аби відчепився, та схоже той не повірив.

– Волосся кинджалом? – перепитує з прихованою насмішко, що на смаглявого осудливо зиркає чорнявий.

"Отже, я не єдина кого він дратує." – роблю висновок.

– Так – натягнуто посміхаюся майже не повертаючись у його бік, але смаглявий все продовжував, не зрозумівши прозорих натяків.

– Бо, як на мене, краще вже взяти ножиці, щоб було зручніше. Ато кинджал гостра річ, моя панно. – помітно виділив останні слова, сказавши їх неприємно слизьким тоном, від якого мені одразу захотілося гидливо скривитися – Ви ще можете порізатися ненароком, а в кімнаті з вами вампір. Це небезпечно, моя панно – знову звернувся до мене так, липко затримавши свій погляд на моїй фігурі занадто довго аби це стало неприємним. Так ще й розмовляв зі мною з такою інтонацією, начебто він це пояснював малій дитині, а не дорослій людині. Що мене вже реально почало це виводити, як і чорнявого що безрезультатно палив смаглявого вбивчим поглядом аби той нарешті закрився. 

– Ох ясно – розуміюче киваю, бачачи як смаглявий аж засвітився всією своєю пихою яку навіть і не намагався приховувати – А не нагадаєш мені свого імені? – так само сяйливо посміхаюся йому у відповідь не показуючи свого роздратування.

– Дельт.

– Значить, слухай Дельте. – підступаю до нього ближче, трохи задерши голову догори не дуже дякуючи його зросту – Це – мій раб. – наголошую – І як хочу, де хочу, що хочу і чим хочу я буду різати. І коли я буду потребувати твоєї поради. Я запитаю тебе, а зараз. Будь такий ласкавий не заважати мені. – милозвучно проспівала голосочком пихатої суки йому прямо в обличчя. Продовживши зверхньо посміхатися.

У Дельта ледь помітно стискається щелепа, але він залишився спокійним, гарно стримавши свою агресію. Певне було дуже неприємно коли тобі говорять прямо в обличчя що ти заважаєш, але що поробиш. Коли без прямого слова: “Закрийся”. Він мене не може почути.

Повертаюся до чорнявого, який навіть трохи повеселішав на обличчі.

Хочу вже знову попросити у нього кинджал, як цей “посібник з порад” знову вставляє свої п’ять копійок у нашу розмову.

Дельт неприховано пирхає у мене за спиною, а я розумію що ось це його “Кпхи!” Означало: “Я ще не договорив стерво”. 

Чорнявий знову серйознішає побачивши вираз мого обличчя, яке перекосила мікс-гримаса: “Як же ти мене задовбав і “happy smiling face””, яка просто на автоматі трималася на моєму обличчі. І напевне це виглядало дуже лякаюче, про що мені так “люб’язно” повідомила Мегера. Неодноразово.

– То ви вирішили його не тільки постригти, а й… – не встиг договорити свою версію моїх дій.

– Та господи, каструвати його буду! Що тут незрозумілого! Думаєш якби я одразу це сказала, ви б дали мені кинджал. – не стримавшись, випалюю жартома на що вони поблідли. А я розумію що жарт був невдалий. Пригадавши що господарка цього тіла, напевно б з таким не жартувала. І судячи з їх білих мов сметана мармиз, можливо щось подібне вона вже робила. Та краще б я помилялася. Але якщо мені це допоможе швидше дістати потрібну річ, то… – Чи ви хочете за компанію сходити? – запитую на повному серйозі – Теж хочете собі... – показую пальчиками ножиці й дивлюся по черзі, то на одного, то на другого, що стражі аж давляться.

– Кхм… Ні… – в один голос пробелькотіли, чомусь перезирнувшись.

Мала заминка.

– То ти даєш кинджал? – питаю чорнявого, що той мимоволі сіпнувся.

– Т..так… тримайте – все ще з нехотя протягує мені кинджал. За який я жадібно хапаюся, похапцем чмокнувши того у щоку за гарну роботу і майже не зіпсовані нерви.

– Дякую. А про кастрацію я пожартувала, тож розслабтеся хлопці. І будьте такі ласкаві, принесіть ще одну сорочку для вампіра. – і поки вони не встигли оговтатись, ховаюся за дверима зі своїм новим трофеєм у руцях, та йду до вампіра.

Підходжу до Деонта, який чомусь знову став похмурим. Поглиблено щось розмірковуючи, міцно зчепив руки перед собою в замок. Зовсім не звертаючи, жодної уваги на мою персону.