-26-

Він схиляється до мене ближче, що холодний метал намордника ледь чутно торкається моєї гарячої щоки, обпікаючи її холодом. Його рука стискається сильніше довкола моєї талії. Вампір шепоче тихою змією мені над вухом так, щоб було чутно тільки мені.

Мої щоки враз спалахують червоним від промовлених ним слів, що від цього жару мені одразу захотілося булькнутись в Атлантичний океан аби охолонути! Але доводиться себе швидко опанувати коли чую, як за дверей долинає стурбований голос Томаса. 

Вампір ще й досі міцно тримав мене біля себе, як і двері які притискав назад не даючи їм впасти на нас.

– Пані Ліліт відчиніть! – волає перелякано Томас і по дверях проходить ще один удар який вампір стримує рукою, що тримає зірвані з петель двері зачиненими.

– Моя тобі порада припинити – вже до Томаса звертається вампір підвищивши тон голосу – інакше нашкодиш своїй дорогоцінній пані, що стоїть біля дверей які ледве не прибили її.

Після цих слів з протилежного боку повисло довге напружене мовчання.

– Пані Ліліт, будь ласка, відійдіть від дверей – просить Томас обманно спокійним голосом.

– І як же вона відійде коли я її схопив – відповів замість мене вампір, підливаючи все більше олії у вогонь.

– Ану не смій чіпати її, вилупку! Інакше я тобі батогом м’ясо з кісток поздираю, якщо знайду на ній хоч одну подряпину! – загарчав Томас вже ледве стримуючись, але не схоже що ця погроза хоч якось налякала вампіра. Якого вся ця ситуація скоріше веселила, ніж лякала. Ну або ж він вирішив помститися Томасу, гарненько потріпавши тому нерви. Знати б ще через щось вони зчепилися і коли вже встигли – Пані відійдіть від нього – благає.

– Вона не бажає цього робити – знову відповів замість мене, продовжуючи улесливо-гнучким тоном – Адже моїй пані подобається стояти в обіймах, її раба. – він голосно акцентує на останніх словах, лисом дивлячись прямо на мене, що в мене самої ледве очі на лоба не вилазять від всієї його нахабності! Ну гад! – Скажіть моя пані, вам ж подобається? – знову додає тихим шепотом чекаючи на мою відповідь, деколи скоса зиркаючи на двері.

Чую стримане зле гарчання Томаса і глухий удар по стіні. Від почутого у вампіра задоволено сіпається один з кутиків губ. 

– Припини – застерігаю того серйозним тоном аби той вгамувався. Відчуваючи гостру потребу якнайшвидше втекти звідси. Тому що мій стан знову стає не стабільним. А я тільки зраділа що мені вдалося перетерпіти своє дивне вміння. 

Стараюся дихати розмірено та спокійно. Перед очима знову червоніє туманом який огортав постать вампіра, і від цього незвичного бачення світу у мене трохи паморочиться голова. 

Та на ногах я стояла вперто і міцно. Не бажаючи здаватися.

“Спокійно Катю, просто дихай і все буде добре. Просто дихай і візьми контроль над цим тілом” – повторювала собі, щоб залишатися при свідомості як найдовше. Чи правильніше сказати при тілі. Оскільки моя свідомість і без нього занадто активно працює.

Вампір не поспішав мене відпускати. Натомість трохи нахмурившись, щось вишукував у мені. Роблячи короткі, не часті вдихи.

– Пані Ліліт, будь ласка, відійдіть від дверей – не дуже рішуче повторив Томас, приводячи мене до нагальніших справ ніж розгадування загадкових мосьок вампіра. Який зараз обнюхував мене як пес!

– З вами все гаразд? – запитує вампір з ледь вловимим хвилюванням, оцінюючи мій стан.

Прикушую з середини щоку, щоб остаточно отямитися. Відводжу погляд дивлячись кудись у бік, повз нього.

– Так, просто голова трохи йде обертом – тихо відповіла впираючись йому в груди аби відсторонитися – Відпусти мене. – хриплю уникаючи погляду вампіра, роблю вигляд що мене ніскільки не хвилює мій стан.

Пролітає всього одна мить глибокої тиші у якій сповільнюється час, що ставав неприємно в’язким, мов смола. Погрожуючи різко скоротити мою витримку, поки я була обвита міцною рукою у сталевій хватці яка тримала мене біля вампіра що вирішував… 

– Як скажете моя пані, я вас почув – мирно виголосив, забираючи з моєї талії свою руку що здавалося вже встигла там прирости. 

Але його відповідь змушує мене звернути на нього увагу. 

Вампір ловить мою реакцію, тож додає:

– Ви самі казали що вам не подобається коли вас не чують з першого разу. Тож, я вас почув моя пані – пояснює рівним та спокійним тоном, наче це не він ще хвилину тому дражнився з дворецьким – І ще… – робить коротку паузу все продовжуючи тримати двері у які ломилися охоронці – Чи можу я вам дати пораду? – запитує.

– Спробуй – даю волю стискаючи кулаки у спробі позбутися неприємного колючого оніміння в пальцях.

– Припиніть викидати стільки магії на марно.

– Що?... – тихо виривається. Адже я не розуміла до чого тут магія. Бо ж я нею навіть користуватися не могла, але він не дає мені відповісти, поглянувши на мене незрозумілим поглядом плавно перевів тему.

– А зараз прошу вас відійти – просить вказуючи на двері які він тримав.

Роблю два кроки назад і вампір одразу відпускає двері що з гуркотом падають на підлогу, а сам він відскакує на протилежну сторону від мене знову тримаючи відстань.

В кімнату завалюється купа озброєних чоловіків, які обступають мене довкола направляючи мечі на вампіра, що був забруднений засохлою кров’ю. 

У світлі кімнати зблискують окуляри Томаса, який чіпким поглядом оглянув мене з ніг до голови. Не чекаючи на роз’яснення з острахом запитує так, наче від цього залежало його власне життя:

– Пані з вами все гаразд? Ви поранені? Він вам щось зробив? – посипалося купа запитань від Томаса, сенс яких я ледве встигала вловлювати.

І як тільки його темно карі очі зупиняються на моєму обличчі, що й так було не менш спантеличеним. Його очі перелякано розширюються ширше, а сам він перестає дихати. Ніби саму смерть в мені побачив, що мені самій стає моторошно. Що хочеться обернутися назад аби переконатися, що він точно зараз дивиться на мене.