-24-

Вампір.

Вона мовчала.

А від тільки що сказаного, моє серце шалено калатало в скаженому ритмі, розриваючи темні вени на частини. По яким і так, майже припинила циркулювати застигла кров. 

А щоб мене вирвиська пожерли! Я ще ніколи в житті так не хвилювався! 

Я буквально не міг відірватися від її спантеличеного виразу! Настільки ця правда була для мене хвилюючою!

Адже саме у тій короткій паузі, я чув наскільки вона була розпалена. Я чув як її дихання стало тихішим, коли вона почала свідомо контролювати його. А серцебиття… О прокляті! Воно було прекрасним! Чітким! Та жарким!

Я навіть уявити не можу якою зараз могла бути гарячою на дотик її шкіра та кров, що забарвлювала її щоки рум’янцем.

А те як Ліліт несвідомо повторила мій рух… 

Важко проковтую, коли мій погляд мимоволі падає на пухкі губи по яким вона так легко та чуттєво провела вологим язиком.

Зчеплюю міцно щелепу коли відчуваю спекотний холод, що пробіг моєю шкірою викликаючи на ній сироти. Все моє нутро тремтіло від незрозумілої жаги та жару, який кричав: “Забрати її всю до останку собі”.

Стискаю решітку міцніше, на зап’ястях відчуваю мале поколювання що пощіпувало шкіру від рабських артефактів, які попереджали про занадто сильно перезбудженість. Але зараз я нічого не міг з собою вдіяти.

Я чекав занадто довго, а голод все більше додавав божевілля у мій мозок, загострюючи всі мої чуття до неможливості! Роблячи запахи різкими, шкіру чутливою до найменших коливань, а зір та слух гострішим. 

Ліліт невпевнено зробила крок назад, уважно стежачи за мною. Доводиться себе заспокоїти аби нічого не зіпсувати. Бо зараз я був як-не-як близький, щоб знову зірватися. Кістки вже починало млоїти болем, а зуби неприємно свербіти від бажання в щось ними впитися.

“Заспокойся! Заспокойся! Не смій зірватися перед нею! Інакше все зіпсуєш!” – гарчав до себе подумки, розуміючи наскільки скажений вигляд я зараз мав.

Відчуваю легке запаморочення та слабкість що всього на секунду, але пробігає моїм тілом. Попри холод підвалу мене знову накрило приманою спекою, яка змушувала моє тіло змінюватися проти моєї волі. По моїй скроні стекла крапля холодного поту, а я намагався триматись за решітку ґратів міцніше, щоб не показувати наскільки сильно мене зараз хитало.

“Вирвиська! Мені негайно потрібна була кров, інакше я так реально скоро сконаю!” – лаюся до себе подумки, тамуючи слабкість та власний гнів.

Роблю глибокий вдих та видих.

– Ти… – почала вона невпевнено – ти зараз серйозно?

– Т… кхим – прочистив горлянку, відповівши якомога рівнішим голосом – так моя пані.

– Тобто причина по якій ти тут сидиш… – вона не закінчила речення яке я так хотів від неї почути, Ліліт зупинилася.

– Я хочу твоєї крові – закінчив за неї, стежачи за її реакцією. 

Ліліт на диво була спокійною. Я навіть бачив як вона гнівно зиркнула на мене з німим протестом. Дівчина схилила голову на бік, підступивши на крок ближче до мене, сміливо зазираючи прямо мені у вічі. Які я певен, зараз горіли червоним від сильного голоду.

– Тож ти хочеш мене вбити, як і всіх минулих своїх господарів – не запитує, а стверджує.

Чи хотів я її? Так! Чи хотів її вбити?... Не одразу, але так! Я це в будь-якому випадку зроблю.

– Так моя пані – видихнув – я планував це зробити ще від початку, як ви мене купили.

Провокую чекаючи на її реакцію яка не змусила на себе довго чекати, і вона була вельми цікавою. Не такою як у всіх моїх минулих жертв, яким я теж вирішив сказати правду. Ні.

І якщо все що я зазвичай спостерігаю у такі моменти це: страх, схвильованість, байдужість, апатію, прийняття, очікування неминучості та сміх.

Її ж одна брова вигнулася виразною дугою, ніби у скептичному обурені, що аж на лобі проступили малі зморшки. Її очі примружилися чи то в підозрі, чи то у роздумах які чітко зважували тільки що почуте, приймаючи досить підступне рішення. Вона підтисла губи на мить відвернувшись, потерла своє підборіддя і знову поглянула на мене.

– Я тебе не розумію – виголосила після такої довгої паузи.

– І що ж саме вам не зрозуміло? – з легкістю запитував. 

Адже ще з початку нашої розмови вона не давала мені занудьгувати, чи просто розслабитися тримаючи постійну напругу між нами. Ця дівчина має чим здивувати – цим і викликаючи в мені все більше інтересу просто за нею спостерігати.

Її запитання були прямими, чіткими, не маючи нічого зайвого. І саме це, й розпалювало мене все дужче! Бо вона не приховувала те що відчуває, і інколи те що думає. Таранячи мене прямо в лоб, збиваючи з ніг всім чим тільки можна! 

А її запал і не вміння ховати свою справжню натуру, мені шалено подобалися! Особливо ті моменти коли Ліліт так і горить різними емоціями, що переливалися через самі вінця її терпіння, показуючи те що вона так відчайдушно намагається стримати.

Ліліт нервово запустила руку у волосся, зачісуючи його назад.

– Скажи, ти зараз знущаєшся наді мною? – не розуміючи запитує – Бо інакше я не бачу ніякої логіки у тому, що ти зараз говориш! – з запалом виголосила розводячи руками.

– Я цілком серйозний у власних намірах.

Від Ліліт долинуло пирхання. Вона різко зупинилася від свого походжання туди-сюди й поглянула на мене поглядом у якому грала легка сонячна смішка.

– Сказав так, наче на весілля зібрався мене кликати – виголосила скорчивши кумедну гримасу, на що в мене сіпнувся кутик губ. 

– Боюся що цього у моїх планах не було.

– Що ж, рада це чути. 

– І чому це прозвучало як полегшення?

– Бо так і є.

– Треба ж, зазвичай жінки іншої думки щодо моїх пропозицій. – спеціально зачіпаю її, але вона не реагує на мою шпильку.

– Не лести собі. – зухвало виголошує, а потім йде від моєї камери геть, а моє тіло гарячково сіпається за нею. Ліліт перейшла на другий бік коридора. Різко зупиняюсь коли вона повертається до мене обличчям, спираючись об стіну спиною.