-11-

Нарешті діставшись потрібного будинку з книжкою під пахвою, я пошурувала на п’ятий поверх. 

Ні, ну це ж треба було таке утнути! Я ж ясно сказала, що не бажаю брати цю книгу! Чому всі вічно хочуть впихнути те, що мені не потрібне?!

Вилаявшись про себе, я зупинилася перед вже знайомими дверима бабуні. Натискаю дверний дзвінок декілька разів. Чекаю. 

Не почула?

Тисну ще раз. Але за дверима знову тиша, не було чути жодного поруху. Попри власне дратування, мене непомітно пронизувало знайоме “дежавю”. Я знову стою перед дверима. Мене знову ніхто не чує. Двері знову не відчиняються. Я знову знайду... 

Годі! Перериваю потік власних думок підіймаючи погляд на пошарпану кнопку дзвінка.

– Пу-пу-пу… – напружено видихаю, бо вже не відчувала себе достатньо впевненою, але продовжила тиснути на дзвінок.

– Бабуню, ви дома?! – покликала її постукавши у двері – Бабуню! Агов!

Може вона кудись пішла з самого ранку? А що як вона нікуди не пішла і зараз там… Ні! Цього не може бути!... Але ж вона казала що зібралася помирати тоді… 

Бляха! Якого хріна я знову це все відчуваю і взагалі думаю?! 

“Катю вона жива, просто кудись відійшла, от і все!” – гарчала на себе подумки заспокоюючи паніку що туманила мозок та тремтіння.

– Що ж зачекаймо трохи.

Всідаюся на сходи в надії що стара відійшла ненадовго. За свій час очікування я встигла познайомитися з купою допитливих сусідів, що проходили повз мене. Так я просиділа години дві, але старої так і не застала.

Мій живіт проревів голодним ревом у тиші під'їзду та самотніх сходів. Піду поснідаю нарешті, чи краще сказати обідати, враховуючи яка вже була година. Все ж це куди краще ніж стирчати тут голодною!

“В кафе поблизу.”

Набивши свій шлунок ще одною дозою гарячої кави зі смачним сендвічем який виявився досить ситним. Що мені не аби як сподобалося! Адже я не дуже любила витрачати багато часу на прийом їжі або її приготування. Особливо коли мій погляд увесь час повертався до ненависного предмета, що лежав собі спокійненько на столі. 

Не розумію чому, але мені ніби щось тисло на психіку коли я знаходилась поряд з цією книгою. А такі настільки близькі речі померлого викликали в мене неспокій, тим паче відчуття... Здавалося що я тримала не просто книгу…, а щось куди дивніше. Причому відчуваючи себе злодійкою! Ну або співучасницею що потай переховує щось заборонене!

Забравши ненависний предмет, поквапилася знову спробувати його повернути. 

“І чого я взагалі так шалено прагнула повернути книгу саме старій?!” 

Ось питання що напружувало мене найбільше за все! Адже це безглуздя! Я б могла просто віддати книгу у бібліотеку, чи продати! І ще є, як мінімум купа варіантів розвитку подій, але ж ні! Я пруся знову і знову до старої! Лише тому, що вважаю що так буде правильно?...

Самій би хотілося знати чому саме так вважаю.

Відчинивши у власних роздумах двері кафе в якому я була, не помічаю як врізаюсь в когось.

– Ох! – зойкнув Марк, вибивши книгу з моїх рук зіткненням – Знову ти!

– І тобі доброго дня – байдуже бурчу і підіймаю книжку.

– Ти що, стежиш за мною?! – обурюється хлопець, а я ще більше.

– Та треба ти мені, як зайцю п’ята нога! Просто випадково зіткнулися, от і все. 

– Минулий раз ти теж “випадково” підсіла до мене за столик, обливши “не навмисне” кавою! – уїдливо прокоментував мої минулі дії, вчепившись мені в лікоть міцною хваткою!

– Та відчепися ти вже! Я ж сказала, що більше не збираюся тебе чіпати! – огризнулася у відповідь.

– Та невже? – ніяк не заспокоювався, а мені вже хотілося гарчати від роздратування – І відколи ти вирішила тримати власні обіцянки? Чи це тебе Марія вже приструнила, що ти настільки мирненько поводиш себе? – в словах Марка я відчувала ненависть і відверту насмішку.

Його тон і брудні натяки розпалили в мені лють! Що я ледве могла себе контролювати, вчепившись з усіх сил в палітурку книги яка здавалось завібрувала в моїх руках, теж лютуючи!

– Та пішов ти до дідька! Дістав вже! – штурхаю його в груди, вирвавшись з хватки сильної руки. Відчуваю як у закладі в дверях якого ми стояли була напружена тиша і купа спрямованих на нас поглядів що дивилися, то з цікавістю, то з хворою інтригою. 

Марка така увага збентежила, що той трохи знітився у власних шпильках в мою сторону. Та образа і бажання кинути якусь каверзу ще й досі палає в його очах. Але на відміну від декого в моменти злості, мені не заважали роззяви що витріщаються на мене мов на божевільну!

Але як би я зараз не була розлючена і не хотілося його ще раз провчити. В мене не було жодного бажання затримуватися біля нього ні на секунду довше, бо розуміла що до Марка таки і не дійде навіть якщо й провчу. 

Тому зціпивши зуби, проходжу повз хлопця швидким кроком.

– Невже і дійсно Марія нарешті вправила тобі мозок, що ти перестала кидатися на людей?! – долина мені в спину їдке зауваження, від якого я просто закипала!

“Не звертай на нього увагу Катю, іди собі! Іди! В тебе є власні справи! Не варто витрачати час на таких як він!” – наказувала сама собі продовжувати йти далі, бо власні ноги вросли у землю.

Зробила перший крок і з полегшенням видихнула. Адже змогла взяти ситуацію і власний гнів під контроль. Та не встигаю зробити й другого кроку, як мій “самоконтроль” лускає як мильна булька!

– Ти диви! І справді вправила мізки на своє місце! Треба буде подякувати Марії що нарешті наважилася це зробити через власні шмаркливі… – Марк так і не встиг договорити до кінця, бо по його задоволеній пиці прилітає вже знаменитий корінець ненависної книги! Ну можливо вже і не настільки ненависної. 

Марк присідає прямо на власну дупу, хапаючись руками за розбитий ніс, а я вкотре підбираю книгу яку зробили на совість. За що я шалено дякую її виробнику! І окреме дякую за її міцний корінець!