Розділ 8. Дзеркало правди

Селеста йшла коридором, стискаючи в кишені значок ректорату, хоча нікому не показувала його. Маленький шматочок металу здавався важчим за будь-який підручник, який їй доводилося носити на заняття.

Та все таки вона вже кілька разів переконувала себе, що могла помилитися, і що значок міг загубити хтось інший та ця істота могла заволодіти ним випадково, а може між її дивним відчуттям знайомої сутності та ректоратом могла бути просто випадковість. Але кожна така думка розсипалася майже одразу. Селеста відчувала неправду. Знала її, але не могла довести та просте відчуття тривоги її не покидало, як "кішка, що шкрябала".

Її магія завжди була для неї чимось на кшталт внутрішнього компаса. Вона могла помилитися в людині, неправильно зрозуміти вчинок, не помітити очевидного через власні емоції, але сила майже ніколи не брехала, а тепер вона мовчала і чекала. Ця тиша, гаадувала те, що вона не хотіла показувати відповідь раніше часу.

Селеста зупинилася біля великого дзеркала в кінці коридору. Старе, високе, майже від підлоги до стелі, воно стояло там багато років. Рама була темною, різьбленою, із дивними візерунками, схожими на переплетення гілок і вже сотні разів проходила повз нього та сьогодні відчайдушно у пошуках відповідей різко зупинилася. У відображенні стояла та сама Селеста: темне волосся, втомлені очі, напружені плечі і рука, яка несвідомо стискала кишеню.

Вона подивилася на себе і раптом їй стало дивно, мов вона дивилася не на себе, а почала бачити людину, якою намагалася бути - сильну, розважливу, ту, яка все контролює, старосту, яка знає правила, відьму, яка не боїться невідомого та дівчину, що завжди знаходить відповідь. А за цією оболонкою була зовсім інша Селеста. Втомлена, виснажена і та яка не знала, кому може довіряти та дедалі сильніше боялася за Кая. І ця остання думка змусила її відвести погляд. Вона сердито насупилася на власне відображення, ніби воно могло бути винним у всьому, що відбувалося.

Їй не потрібні були зайві почуття, особливо зараз.

Після ночі в лісі вони з Каєм майже не говорили. Кожен намагався залишити іншому простір і робили вигляд, що зайнятий навчанням, але збоку це виглядало дуже кумедно, бо вони надто часто шукали одне одного поглядом. Ця дивна дистанція була майже болючішою за сварку.

Кай сидів через кілька рядів у класі, дивився у вікно й робив вигляд, що уважно слухає викладача. Селеста сиділа попереду й робила вигляд, що конспектує. Але насправді вони обоє думали про одне й те саме: істота, значок, дива, що відбуваються у Академії і тепер небезпека могла бути зовсім поруч. А ще думки були про те, що вони більше не могли дозволити собі діяти окремо. І друге випробування сталося випадково, можливо, тому що воно виявилося потрібнішим за будь-яке заплановане.

Після занять Селеста залишилася в бібліотеці. Їй хотілося від усіх усамітнись та не тієї академічної тиші, у якій шурхотять сторінки, скриплять стільці й хтось намагається непомітно позіхнути над підручником, а справжньої де можна почути власні думки.

Вона знайшла старий розділ про магічні відбитки сутності й занурилася в читання. Через кілька хвилин поруч опинився Кай. Він нічого не сказав, а просто сів навпроти.

Селеста підняла погляд, їхні очі зустрілися і не цей раз жодному з них не захотілося тікати. Між ними зависло дивне мовчання, але таке затишне, без напруги, яка могла виникати між ними раніше. Тепер у ній було розуміння, обидва знали, що не можуть говорити про те, що сталося в лісі, серед інших.

Кай поклав руку на стіл і мимоволі подивився на її пальці. Він виглядав спокійним та вона вже навчилася помічати дрібниці: напруження в кисті, ледь помітний рух великого пальця та занадто повільне дихання. Він нервував. Це несподівано заспокоїло її, бо Кай теж був не бездоганним і теж боявся.

Вони сиділи навпроти одне одного, поки між книжками не почало змінюватися світло.Спочатку Селеста подумала, що надворі зайшла хмара, поізніше помітила, що світло не рухається.

Кай теж підняв голову. Бібліотека раптом стала неприродно тихою. Пил завис у повітрі. Полум'я свічки перестало коливатися, і сторінка відкритої книги завмерла, хоча з вікна дув вітер.

Селеста повільно піднялася. Її серце прискорилося, а потім дзеркало навпроти них змінилося. Відображення бібліотеки зникло, замість нього з'явилася кімната, якої не існувало. Темна, стара і дуже знайома.

Селеста відчула, як холоне кров, вони вже бачили це місце. Уночі в чужому спогаді. біля дверей восьмого поверху, але цього разу там стояв Кай. Точніше зараз його відображення. Воно дивилося прямо на неї і за мить поруч із ним з'явилася вона сама.

Двоє. Кай і Селеста. Стояли перед дверима, а позаду них була та сама невидима істота. Селеста відступила, Кай теж. Дзеркало не показувало майбутнього. Воно показувало те, що вони намагалися приховати навіть від самих себе. Їхні страхи, недовіру, цікавість та залежність одне від одного. Найстрашніше, що вони вже давно перестали бути випадковими союзниками, а стали дзеркалами.

Кай показував Селесті те, чого вона боялася побачити у собі. Селеста показувала Каю те, ким він боявся стати, тому друге випробування вже відбулося без плану, правил, трьох підготовлених завдань, а просто знайшло їх тоді, коли вони найбільше його потребували. Дзеркало правди не показувало їм майбутнього, а показувало те, що вони вже знали, те про що не наважувалися собі в цьому зізнатися. Закоханість.