6.4

Всім вітання) Ось продовження цієї чарівної історії) Всім дякую хто залишається зі мною)
 

Кай повернувся до чоловічого гуртожитку з абсолютно іншим настроєм, ніж виходив із нього кілька годин тому. Після дивного вечора з Селестою в ньому залишилося якесь незрозуміле тепло, яке він уперто намагався не аналізувати. Перше випробування він пройшов, хоча досі не міг вирішити, що тут було складнішим: довіритися Селесті чи дозволити нахабному коту влаштуватися в нього на колінах.

Та щойно двері його поверху зачинилися, романтичний настрій закінчився і у коридорі стояв хаос. Хтось біг сходами вниз, двоє студентів одночасно намагалися протиснутися до комори, з кімнати праворуч долинав гуркіт, а над усім цим висів запах диму.

Кай завмер, вампірський слух одразу вихопив десятки звуків: нервове шарудіння, дзенькіт скла, швидкі удари серця, приглушені вигуки. А потім він почув найгірше, таке слабке шипіння.

Кай повільно прикрив очі.

"Тільки не це."

За кілька секунд із кінця коридору вискочив Арман.

— Пане Каю... і це не те, що ви думаєте.

— Я вже бачу, якщо в коридорі дим, хтось кричить, а з кімнати тягне паленим, то я навіть боюся уявити, що саме ти зараз збираєшся пояснювати.

— Вони хотіли приготувати нічну закуску. — Арман винувато поправив комір.

— О другій ночі? — Кай подивився на нього.

— Людина голодна не дивиться на годинник.

Кай уже рушив до кімнати і перед дверима стояли троє хлопців, усі мали однаково невинний вигляд, який зазвичай означав, що винні абсолютно всі та побачивши Кая, один із них одразу видихнув:

— Це він.

— Так, точно він. — Другий миттєво кивнув.

— Я? Ви що взагалі там всі оскаженіли? — Кай зупинився.

— Ну... ти ж новенький, а це твоя кімната поруч.

— Ви зараз серйозно намагаєтеся звинуватити мене тільки тому, що я живу неподалік?

Хлопці переглянулися мовчки.

— Якщо чесно... звучить слабенько.

Кай переступив поріг, а на столі стояв невеликий електричний нагрівач, поруч валялися розірвані пакети з їжею, а на підлозі лежала перевернута миска. Від нагрівача тягнувся тонкий струмінь диму.

Підійшовши ближче він одразу помітив те, чого не бачили інші. Нагрівач стояв надто близько до штори, а вона вже почала підсушуватися від гарячого повітря та поруч лежала дерев'яна коробка. Якби полум'я дісталося до тканини, за кілька хвилин вогонь міг би перекинутися на дерев'яні панелі, як наслідок постраждав би не один поверх.

Кай миттєво вимкнув прилад, відсунув його подалі та відкрив вікно.

— Води сюди.

— Зараз! — Хлопці заворушилися.

За хвилину проблему було ліквідовано і дим розвіявся, ніхто не постраждав, а Кай ще раз оглянув приміщення. Тепер він зрозумів головну причину, ніхто не збирався влаштовувати пожежу. Найдивніше, що вони просто хотіли зігріти їжу. Але хтось поставив нагрівач на край столу, зачепив його дротом, після чого пристрій нахилився й почав перегріватися.

Кай подивився на хлопців.

— Хто це придумав? Добре, тоді інше питання. Хто першим побачив дим?

— Я. — Один підняв руку.

— Чому не вимкнув?

— Думав, що це від їжі.

— А запах паленої штори тебе не переконав?

— Я подумав, що це новий аромат.

Арман відвернувся, прикриваючи усмішку, Кай потер перенісся.

"Я приїхав до Академії отримати право на місце в Раді Старших. Пройти рік серед людей. Довести самоконтроль. І вже зараз займаюся пожежною безпекою гуртожитку."

Найгірше було те, що він не сердився, а був розгублений. Йому з дитинства пояснювали, що відповідальність спадкоємця полягає у захисті власного клану, у правильних рішеннях, у здатності передбачати небезпеку ще до того, як вона стане проблемою. І тепер виявилося, що ці навички потрібні не лише для великих політичних рішень та іноді достатньо помітити, що хтось поставив нагрівач біля штори.

Через кілька хвилин до коридору прибіг черговий вихователь, окинувши поглядом приміщення, хлопців, Кая, знову хлопців і вже відкрив рота, очевидно готуючись визначити винного.

— Перш ніж ви вирішите, що винен я, дозвольте пояснити. — Кай підняв руку.

— Чому я мав би думати на тебе? — Вихователь насупився.

Кай обвів поглядом присутніх.

— Бо я новенький, останнім прийшов до гуртожитку, і, судячи з їхніх облич, вони вже вирішили, що найкращий спосіб пережити перше покарання, то знайти того, кого ще ніхто не встиг полюбити.

Кай коротко пояснив послідовність подій і показав на нагрівач. Вихователь оглянув його, потім штору, потім дерев'яну коробку. Його вираз поступово змінився.

— Ти зрозумів, що станеться?

— Приблизно.