5.3

Після того як перші дні навчання вгамували хвилю розмов про загадкового новачка, Академія поступово переключилася на іншу подію. Щорічний ярмарок мав дивовижну властивість, він таки змушував забути про все не світі та навіть про найгучніші плітки.

Майже, бо про Кая все одно згадували приблизно... кожні пів години, але тепер усе між роботою.

У головному холі з ранку до вечора панував творчий безлад. Хтось розмотував гірлянди, хтось носив дерев'яні стенди, старшокурсники фарбували декоративні вказівники, а молодші учні з надзвичайно серйозними обличчями сперечалися, чи повинна стрічка бути бордовою, а може темно-бордовою.

Насправді різницю не бачив ніхто, але суперечка тривала вже майже двадцять хвилин.

Спортивний зал охоплений шумними хлопцями, які намагалися побудувати смугу перешкод, точніше...

— Не чіпай! Зараз все зруйнуєш!

— Я ж тільки... ой-ой почекайте!

— Ти вже "тільки" перевернув три лавки!

— Але тепер вони лежать рівно! Дивись уважніше!

— Ага, тобі повезло, що вони впали одна на одну!

За кілька секунд почувся глухий гуркіт, Денис із абсолютно незворушним виглядом виліз із-під матів.

— Все добре, хлопці. Я планував так приземлитися.

Поруч хтось серйозно кивнув.

— Видно.

— Головне не артистизм, а здоровий глузд?

— У нього сьогодні вихідний з продовженим терміном.

У дворі дівчата прикрашали дерев'яні будиночки для ярмаркових смаколиків. Марта старанно виводила золотисті літери на великій табличці, але поки не зрозуміла, що написала:

"Найсмачніші булочик."

Вона кілька секунд мовчки дивилася на власний витвір і швидко домалювала квіточку.

— Якщо красиво, ніхто не помітить. Правда ж?

— Помітять, — спокійно сказала Селеста, проходячи повз.

— Думаєш? Я не бачу нічого...

— Уже помітила я.

Марта драматично притиснула руку до серця.

— Старосто...

— Перефарбовуй, Марто! Так не піде... ти це ж знаєш.

— Ти руйнуєш моє творче бачення.

— Ні.

— А що тоді? 

— Українську мову... переробляй! І будь уважнішою...

Біля кулінарного стенда ситуація була ще цікавішою. Учні отримали завдання приготувати дегустаційні солодощі та через десять хвилин стало очевидно, що дегустація почалася значно раніше, ніж планувалося.

— Хто з'їв половину печива? Признавайтесь!

Тиша та ніхто не думав признаватись.

— Я не з'їв.

— І я.

— Я теж.

Усі одночасно подивилися на Дениса, а той неквапливо доїв уже четверте печиво.

— Що?

— Денисе... чому я не здивована, що це ти...

— Ну треба ж було перевірити якість.

— І як? Тобі ж не погано?

— Перевірив чотири рази. Мені зараз добре і буде ще краще!

— Для точності ще треба з'їсти?

— так-так, ще цю і ось цю, і цю...

— Наука любить повторення, ти незмінний.

Тим часом гурт художників прикрашав центральний фонтан. Один із хлопців настільки захопився, що випадково впустив відро з білою фарбою просто собі під ноги і тепер він стояв посеред подвір'я, нагадуючи суміш художника і дуже сумного лелеки.

— Не смійтеся...

— Ми й не сміємося...

— Ви смієтеся очима! Аж сльози видно...

Викладачі поступово втрачали свою звичну суворість, наприклад учитель з історії вже втретє проходив повз стенд із пирогами.

— Це контрольна дегустація, бо здається я ось тут пропустив.

Кухарка лише посміхнулася.

— Ви так кажете вже сьомий шматок поспіль.

— І що? Я ж для блага Академії!

— Контроль успішний?

— Поки що потрібні додаткові дослідження, а я йду до іншого кута.

Селеста спостерігала за всім цим із легкою усмішкою, у такі дні їй все подобалося. Академія на цей час скидала із себе звичну суворість та навіть найсерйозніші учні починали жартувати, сперечатися через кольори стрічок чи ганятися один за одним із мішечками борошна.

На кілька днів усі переставали бути відмінниками, спортсменами, старостами чи геніями, а ставали просто підлітками і за такі моменти багато хто любив Академію Святого Арчибальда значно більше, ніж за її престиж.

Щодо Кайя, то він отримав доручення допомагати технічній групі. Директор вирішив, що новенькому не завадить трохи попрацювати руками й водночас познайомитися з іншими учнями. Йому виділили найпростішу роботу, тобто переносити столи, встановлювати дерев'яні лави, розкладати намети та допомагати з оформленням головної площі.