5.2

Академія Святого Арчибальда жила не лише уроками, іспитами чи суворими правилами, а раз на рік вона перетворювалася на величезне живе містечко, де кожен камінчик, коридори і учні ставали частиною великої події - щорічного ярмарку Святого Арчибальда.

Цього дня Академія відкривала свої ворота для майбутніх учнів, їхніх батьків, випускників, благодійників, науковців, представників старовинних родів і впливових меценатів. Для звичайних людей це був день знайомства з найпрестижнішим навчальним закладом країни. Посвяченим, це можливість оцінити нове покоління та переконатися, що баланс між людським і надприродним світами залишається незмінним.

Підготовка починалася десь за місяць і на центральній дошці оголошень з'являлися десятки списків із розподілом обов'язків, затверджених директором та Радою Академії, ну звісно обговоренню вони не підлягали, бо кожен факультет отримував власне завдання.

Майбутні хіміки створювали безпечні видовищні досліди, щоб захопити дітей і водночас продемонструвати рівень навчання. На столах мали спалахувати різнокольорові полум'я, народжуватися штучний туман, а кристали виростати просто на очах у гостей.

Учні художнього напряму відповідали за оформлення всієї території. Старі кам'яні арки прикрашалися прапорами Академії, подвір'я заповнювали сотні ліхтариків ручної роботи, а центральна алея вкривалася композиціями із живих квітів та декоративних дерев. Навіть найменша табличка мала відповідати загальному стилю, що поєднував готику, класичну англійську архітектуру та сучасну елегантність.

Кулінарний гурт разом із кухарями працював від самого світанку. Головною гордістю ярмарку були домашні солодощі, ароматна випічка, фруктові пироги, медові пряники, шоколад ручної роботи, ягідні лимонади та фірмовий гарячий шоколад, рецепт якого тримали в секреті вже понад сто років. Запах кориці, ванілі й свіжого тіста поступово заповнював увесь кампус, змушуючи навіть найстриманіших викладачів кілька разів проходити повз кухню "цілком випадково".

Спортивний напрям готував показові виступи. Фехтування, стрільба з лука, командні естафети, смуга перешкод і традиційний турнір між викладачами та старшокурсниками завжди збирали найбільше глядачів. Саме там можна було побачити, наскільки дисципліна й командна робота цінуються в Академії.

Музичний клуб репетирував майже щодня. Хор, оркестр і камерний ансамбль відкривали урочисту церемонію, після чого на центральній сцені протягом дня виступали студенти зі своїми творчими номерами.

Старости курсів відповідали за найважче. Вони координували десятки груп одночасно, контролювали графіки, перевіряли готовність стендів, вирішували суперечки між учнями, погоджували розклад із викладачами й стежили, щоб жодна дрібниця не вибивалася із загального порядку.

Селеста вже звикла, що в такі дні власний розклад переставав існувати. Вона більше нагадувала диспетчера величезного механізму, який не мав права дати збій. Щохвилини до неї зверталися з новими питаннями: не вистачало фарби, зникли прапорці, хтось переплутав столи, комусь потрібен був дозвіл, загубили ключі, випадково з'їли всі тістечка, що призначені для дегустації.

Життя Академії вирувало настільки стрімко і навіть директор тільки спостерігав, як старости рятують одну ситуацію за іншою та з того усього найвідповідальнішою частиною ярмарку залишалася таки зустріч почесних гостей.

Щороку до Академії прибували найвідоміші благодійники країни - власники великих компаній, науковці, політики, дипломати, представники стародавніх родів і люди, чиї пожертви дозволяли підтримувати високий рівень навчання, стипендіальні програми, сучасні лабораторії та реставрацію історичних корпусів.

Їх запрошували задовго до початку заходу. Для кожного гостя готували окрему програму, супровід, екскурсію територією та урочистий прийом у головній залі. Списки прибуття були суворо засекречені аж до останнього тижня. І коли секретарка директора прикріпила до дошки фінальний перелік меценатів, у викладацькій кімнаті на кілька секунд запала тиша.

Серед десятків відомих прізвищ особливо виділялося одне - Рід Вальтерів. Одна з найзаможніших і найвпливовіших династій країни. За офіційнми даними, це засновники благодійних фондів, меценати, інвестори та колекціонери історичних пам'яток, а неофіційно - один із найдавніших вампірських кланів, про справжню природу якого знало лише вузьке коло посвячених.

Цього року вони вперше за багато років особисто мали відвідати Академію і для більшості означало приїзд шанованих благодійників. Звичайно, що для керівництва, це подія державного масштабу, але для Кая... це насування та контроль зблизька. Можна подумати, що його випробувальний термін закінчиться швидше, а не щось інше більш жахливе. Що перший, що інший варіант його мало тішило.