Розділ 5. Хто ти?

Арман одразу зрозумів цей погляд, за вісімнадцять років служби він навчився читати свого господаря без слів. Кай тільки ледь помітно кивнув у бік коридору. Дворецький швидко вклонився.

— Не затримуватиму вас, молодий пане. — Перевівши погляд на Селесту й чемно посміхнувся. — Панночко.

Не дочекавшись відповіді, неквапливо рушив до сходів. Уже за кілька секунд його кроки розчинилися в нічній тиші, коридор спорожнів та залишилис вони удвох. Старі настінні світильники кидали м'яке золотаве світло на кам'яну підлогу. За відчиненим вікном шумів вітер, ворушачи крони старих дубів.

Селеста вже збиралася піти, аж раптом Кай зробив не різко крок уперед, мов ноги самі понесли його інстинктивно і він опинився просто перед нею. Одну руку спер на стіну праворуч, іншу закинув ліворуч, мимоволі перегородивши їй шлях.

Селеста повільно підняла голову.

— Серйозно? Що ти зараз робиш?

У її голосі не було страху, відчувалось легке роздратування та Кай мовчав, дивлячись на неї так уважно, мов вперше бачив.

Погляд ковзав по її обличчю: світла шкіра, довгі каштаново-чорні пасма волосся, ледь помітні веснянки біля носа, каро-зелені очі... вони нагадували густий ліс після літнього дощу, такі живі і небезпечні. Його непокоїло, що від неї пахло зовсім не так, як від інших людей, це були не парфуми, не шампунь чи квіти, а це був запах грози, полину, лісових трав та давно забутої старої магії. Він відчував його майже фізично і щось усередині кликало підійти ще ближче.

Кай ледь нахилив голову.

— Хто ти така, Селесто? — Вона мовчки дивилася на нього. — Від тебе йде... неймовірний запах.

— Перепрошую? — Її брови повільно піднялися.

— І енергія... — Його золотаві очі уважно вивчали її обличчя. — Вона зовсім не людська.

Кілька секунд мовчання, а потім Селеста склала руки на грудях.

— Ти завжди так знайомишся з дівчатами?

— Що? — Кай кліпнув, на секунду розгубившись.

— Перекриваєш їм дорогу... пильно дивишся... а потім повідомляєш, що вони дивно пахнуть?

— Якщо чесно... так.

Селеста не втрималася і куточки її губ здригнулися.

— Це найгірший спосіб флірту, який я коли-небудь бачила.

— Я не... — Він навіть не знайшовся, що відповісти. — ...фліртую.

— А виглядає зараз саме так.

Кай відчув, що розмова вислизає з-під контролю та потрібно було зрозуміти хто вона.

Чому поруч із нею його вампірські інстинкти поводяться так дивно? Чому він майже не відчуває людського серцебиття... яке є, але ще більше відчуває магію, вона дуже сильна.

Його зіниці непомітно звузилися і у золотавій райдужці промайнула темніша іскра і це Селеста одразу помітила.

"О ні..."

Повітря навколо Кая ледь здригнулося, невидимі хвилі вампірського впливу повільно потягнулися до неї. Вони були майже непомітні для людини, але не для відьми та навколо його плечей закрутився тонкий фіолетово-чорний серпанок.

Селеста тихо, майже пошепки, промовила два слова стародавньою мовою.

— Verum Claustrum.

Між ними спалахнула майже прозора срібляста нитка і в мить фіолетовий серпанок розсипався сотнями дрібних іскор. Кай завмер, час раптом перестав існувати та не міг поворухнутися чи навіть кліпнути.

Селеста спокійно зробила крок уперед, тепер між ними залишилися лічені сантиметри та злегка нахилилася до самого його вуха.

Її голос був лагідним, але від нього мороз пробігав по шкірі.

— Не смій більше намагатися зачарувати мене. — Пауза. — Я сама вирішую... хто може впливати на мої думки, а хто - ні.

Легко торкнулася пальцем його грудей не відштовхуючи, тільки нагадала, що саме вона зараз контролює ситуацію. Потім знову усміхнулася ледь-ледь.

— Добраніч, вампірятко.

Обійшла його і її кроки швидко стихли в коридорі. Кай так і залишився стояти нерухомо. Минуло кілька хвилин.

— Молодий пане?

Арман повернувся саме тоді, коли вже почав хвилюватися та побачивши Кая, він насупився.

— Знову?

Він знав цей стан: не гіпноз, не сон, а магічне блокування. Арман дістав із кишені маленький срібний медальйон, торкнувся ним плеча Кая й тихо промовив кілька слів стародавньою мовою вампірів. Серпантин магії навколо Кая розсипався. Він повільно кліпнув та либоко вдихнув.

— Молодий пане... що сталося?

Кай ще кілька секунд мовчав та перед очима стояла одна усмішка, ті яскраві очі та голос біля самого вуха.

"Добраніч, вампірятко."

Його губи самі по собі ледь піднялися.

— Нічого.

Арман скептично подивився на нього.

— Ви впевнені?

— Абсолютно.

Він підняв погляд у темне вікно.